У цей зашморг потрапляли всі українські президенти. За винятком хіба що Леоніда Кравчука: той просто не встиг. Разом зі своїми керманичами під намиленим зашморгом усі роки незалежності вичікує й Україна.

Вугільна галузь була не просто збитковою – вона, як і російський «Газпром»,  висіла незрушним тягарем на українській економіці. Доктор історичних наук Василь Ткаченко, посилаючись на дані авторитетного видання VoxUkraine, пише, що всі уряди разом з президентами хотіли закрити збиткові шахти. Але боялися ступити на «мінне поле» масових протестів.

Державні субсидії вугільникам у 2013 році сягнули 13,3 млрд. грн., що дорівнювало бюджету Міноборони. А лобісти домагалися додаткових мільярдів.  Причому,  держава оплачувала  весь видобуток, а не лише збагачене вугілля. Його «розбавляли» ще й вугіллям із нелегальних копанок, тож субсидії йшли на «чорну» економіку. Так в країні з’являвся надлишок палива, на експорті якого 2013 року  «заробили» 740 млн. доларів. Вдумайтеся, пише Василь Ткаченко, держава субсидіювала виробництва інших країн! Адже виручка від імпорту не покривала витрат на видобуток донбаського вугілля.

Вугільна галузь, отже, перетворилася на «чорну діру» української економіки,  Олігархи і політики з Донбасу вимагали більших дотацій, а щоб київська влада була поступливішою, вели під Кабмін шахтарські загони. До речі, коли російські терористи на чолі з Гіркіним і Моторолою зачинали збройний заколот, місцеві глитаї зі своїми загонами чомусь як миші забилися у глибокі нори – у лави й вибої. Спромоглися лише посвистіти в дудки на вулицях Донецька проти війни. Чомусь  під «міністерствами» ДНР-ЛНР вони касками не вистукують і в дудки не грають. У  шахтарів і їхніх роботодавців все добре?

Пам`ятаєте, «Донбасс никто не поставит на колени»? То чиста правда. Донбас живе за своїми поняттями і, коли йому треба, сам уклякає. Але, буває, ставить на коліна інших. Сьогодні він намагається узалежнити українську економіку від контрольованих терористами поставок вугілля та підконтрольного олігархові Рінату Ахметову постачанню електроенергії і тепла. Але найстрашніше, що наш уряд з власної волі влазить у зашморг енергетичної залежності. Доки Президент відмовчувався про блокаду Донбасу, Прем’єр неодноразово заявляв, що поставкам антрациту зі сходу альтернативи немає. І різко засудив блокування транспортних магістралей, якими ведеться торгівля з окупантами. Чи то пак –  «обмін товарами».

Точнісінько так обурювався і кум Володимира Путіна, ініціатор федералізації  країни й одночасно український політик Віктор Медведчук: «Неодноразово доводилося відзначати: різного роду блокади регіону, включаючи фінансову, спрямовані  насправді на провокування ненависті в суспільстві і загрожують подальшим підривом єдності країни. А ситуація в Авдіївці – наслідок відсутності належних результатів в реалізації Мінських угод».

Нагадаємо, що минулого року НКРЄ на чолі з молодим вихованцем «рошенівського» бізнесу Дмитром Вовком ухвалила тарифи на виробництво  електроенергії з урахуванням світових цін і доставки вугілля з Роттердаму.  Але ж антрацит добувають на Донбасі, звідти й транспортують. І при цьому в НКРЄ заявили, що все одно електроенергію треба здорожчувати ледь не вдвічі. Виходить, що й березневе підвищення буде не останнім? Куди ж ділися гроші, зібрані з населення, відкачані субсидіями з бюджету за «роттердамське» вугілля?

«Коротше, заплуталися ви, хлопці, остаточно. Це вам не базар «Юність», – прокоментував ці оборудки колишній міністр з питань житлово-комунального господарства України Олексій Кучеренко.

Захищаючи «товарообмін» з непідконтрольними територіями,  в уряді заговорили про «вимушену» реінкарнацію пріснопам’ятних віялових відключень електроенергії. Ветеран АТО та один із організаторів блокади сепаратистів Анатолій Виноградський попередив: якщо ці погрози реалізують, то ми «підійматимемо народ на націоналізацію тих підприємств, що вдаватимуться до відключень». Виноградський пояснив, що операцій з вугіллям стосується лише 4 тисячі дозволів. Із 96 тисяч, які видала СБУ.  «А все інше – товари, про які вони мовчать».

Ми постачаємо на окупований Донбас матеріали для виробництва, бо тамтешні підприємства зареєстровані за українським законодавством і платять державі податки. Але, за даними СБУ, свої вершки знімають і сепаратисти – 47%  із кожної «української» тонни антрациту. Чи не через те і завищують вартість вугілля, прикриваючись «роттердамською ширмою», щоб вистачало і «нашим», і «вашим»? Тільки середи тих «наших-ваших»  немає нас із вами. І через торгівлю «наших» з «вашими» щодня гинуть українські хлопці.

Журналіст Віктор Лешик поділився цікавим спостереженням про фатальну роль Донбасу для українських політиків. «Для Кучми після скандалів із записами Мельниченка донецькі тоді виявилися фактично єдиною політичною опорою, яка, на перших порах зовсім не претендувала на політичну владу».  Але, підставивши плече політично пораненому президентові,  донецький клан пізніше нахабно намагався успадкувати його крісло. Щось подібне трапилося і з Віктором Ющенком. Його так «залюбили»  «любі друзі» разом з Юлією Тимошенко, що він  вимушено пішов на «мимо-рандум» з донецькими.  «І в гібридному конфлікті, що почався у 2014 році, Порошенку саме Ахметов видався надійнішим партнером, з котрим і проти Путіна можна встояти. І що тішило гаранта? На політичну владу ж Ахметов не претендує. А далі, вочевидь, у хід пішли старі схеми: ми тобі гроші з бюджету за збиткові шахти , а ти нам…», – ділиться спостереженнями Віктор Лешик, зазначаючи, що, очевидно,  Президент Петро Порошенко, як і його попередники, попався на донецький гачок .

Українські екс-президенти вельми комфортно почуваються на заслуженій пенсії. Навіть Віктор Янукович і той не заморочується оплатою рахунків за газ і воду, за тепло й електроенергію. Тому не так важливо, чи повторить Петро Порошенко долю будь-кого зі своїх попередників. Важливіше, в якій країні ми будемо жити, з якою економікою, з яким достатком.

А для початку треба-таки вирватися з донбаського зашморгу.