Борис Грабовський, єдиний син відомого українського поета-революціонера, публіциста і критика, перекладача з багатьох мов Павла Арсентійовича Грабовського, прожив, як і батько, значуще життя. Кажуть, що природа на дітях геніїв відпочиває, але це не про Бориса Павловича. Названий батьком на честь свого найближчого товариша – українського письменника, лексикографа, перекладача, автора першого фундаментального «Словаря української мови» Бориса Грінченка, він теж залишив помітний слід в історії – як один із винахідників телебачення. Об’єктив сконструйованої ним телекамери вперше в світі транслює рухоме зображення, яке повністю передається і приймається електронним способом…

Його батькові доля, подарувавши могутній літературний талант, викроїла недовге і страдницьке життя. З 38-ми років 20 провів на засланні. Зате його хрестоматійний вірш «Швачка» («Рученьки терпнуть, злипаються віченьки») знає чи не кожен українець. Ще в молодому віці майбутній письменник занурювався в політичну літературу, брав активну участь в обговоренні актуальних суспільних проблем, самотужки вивчав художню класику. Активна самоосвіта та революційна діяльність стали сенсом його життя. «Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській», – писав Павло Грабовський. Бунтарський дух не давав йому спокою. А на це в царату завжди були напохваті надійні ліки. Про які іронізував російський поет Ніколай Нєкрасов:

Ему судьба готовила
Путь славный, имя громкое –
Народного заступника,
Чахотку и Сибирь…

1889 року царським наказом поета вислано в Якутію, а згодом на заслання в Тобольськ. В Україну він уже не повернувся, хоча словом, душею завжди линув до свого рідного краю. І попри жорстокі умови заслання, невтомно творчо працював. Окрім авторських творів активно перекладає, про що не раз сповіщає листами Борисові Грінченку, Іванові Франку…

Неволя невмолимо вточувала і так слабке здоров’я поета. Глибоким рубцем на його долі позначилася втрата Надії Сегеди – прекрасної жінки, мужньої революціонерки, вірного товариша, якій він присвятив низку віршів. Пам’ять поета назавжди зберегла її образ. Однак доля подарувала йому зустріч з Анастасією Лук’яновою, висланою з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції. Вони побралися 1900 року А за рік вона подарувала Павлові сина. Батько тішився ним півтора року.

Напівосиротілого Бориса виховувала бабуся: мати –  активна учасниця антицарських виступів, демонстрацій. Але саме вона, Анастасія Миколаївна, вплинула на появу і розвиток синового таланту, зірка якого спалахнула досить рано. Коли хлопчику виповнилося 6 років, мати навчила його стріляти із револьвера, а у 10 – з «вінчестера». Це захоплення спричинило перший Борисів винахід – гвинтівки, швидкість кулі якої становила 4 тисячі метрів на секунду.

Втім його винаходи, як і життя для співвітчизників упродовж багатьох десятиліть залишалися у спецховах: радянські «компетентні органи» постаралися… А він рано розпочав свою творчу конструкторську діяльність. У 22 роки винайшов катодний акумулятор – основу для створення електронного телепередавача, у 26 – апарат для незрячих. Серед його винаходів-цікавинок – малолітражний гелікоптер, трикрилий планер.

Взимку 1928 року в себе вдома Борисові Грабовському вперше вдалося передати й отримати на екрані телезображення, в русі. Удосконаливши разом зі своїми колегами це відкриття, вирішив продемонструвати його у Москві. І це мало стати сенсацією. Проте в «білокам’яній» цим ніхто не зацікавився. Окрім НКВС: його діячі суворо заборонили Грабовському цим займатися. Ще й вилучили у нього вилучили всю документацію, креслення, схеми з розрахунками та три томи рукописів «Енциклопедії телефотії».

На початку 30-х років минулого століття, намагаючись переконати науковців у перспективі свого винаходу, він зазнав чергового удару, почувши як вирок: телефот безперспективний. Після цього, аби вгамувати біль, перелаштувався на видання науково-фантастичних творів та читання лекцій. А через кілька років США запустили у масове виробництво електронну систему телебачення. Російський інженер та активний учасник білогвардійського руху Володимир Зворикін, емігрувавши за Океан, відтворив копію «телефота» Грабовського…

Факт, що документацією, вилученою в українського винахідника енкаведистами, заволоділи спецслужби США, підтверджують архіви Узбекистану, де Грабовський-молодший прожив практично все життя. Сам автор винаходу довідується про це геть випадково, вже у 60-х роках, прочитавши роман Мітчела Уілсона «Брат мій, ворог мій», де детально описано всі його дослідження. І відразу ж розпочинає палку боротьбу за авторські права та визнання. Радянські журнали тоді навперебій писали про Бориса Грабовського як про істинного винахідника електронного телебачення, поширювали незаперечні факти. І правда взяла гору: «першенство» Бориса Грабовського, як творця «телефота», визнали відомі зарубіжні авторитети в галузі науки. Його нарешті спромоглися відзначити за винахідницьку роботу і в СРСР – присвоїли почесне звання «Заслужений винахідник Узбецької РСР». Цікавий факт: збірник документів «Б.П. Грабовський – винахідник телефоту», випущений у 1989 році, надійшов у бібліотеки та у продаж. Але нині немає жодного примірника… Схоже, і тут спецслужби постаралися.