У квартирі надломлена тиша стоїть щоразу, коли він приїжджає додому. Дружина знімає з плити чайник, ніби робить щось надважливе, хоча просто Читати далі…
У столиці презентували документальний фільм «Звільнити слово». Про українських журналістів, звільнених з російського полону або тих, хто досі перебуває в неволі. Читати далі…
Нічний обстріл, ранок без води й електроенергії – за таких умов цього року відбувався щорічний благодійний різдвяний ярмарок «Charity Fair», організований
Зі студентами та викладачами столичного Грінченкового університету спілкувався Олександр Алфьоров – голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, майор ЗСУ
Цьогорічне дослідження звичок споживання новин у світі «Reuters Institute (Digital News Report 2025» констатує: на медійному ландшафті все активніше господарюють соцмережі.
За даними аналітичної платформи «VoxUkraine», кількість українських студентів у західних університетах збільшилася з приблизно 21 тисячі у 2008 році до понад
Цьогорічний чоловічий тенісний турнір ATP у французькому Меці подарував українському тенісу історію, про яку говорити будуть ще довго. Віталій Сачко, здійснив
У другому етапі кіберспортивного чемпіонату «Starlabber Budapes Major 2025» , який приймав Будапешт, популярна гра «Counter-Strike 2» звела у поєдинкові українську
Художниця Люба ЛЕБІДЬ-КОРОВАЙ: «Безталанних не існує»
Червень 02, 2019Марія КОВАЛЬЧУК, студентка І курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Коментарів немає
Її дар занурюватися у глибочінь віків, освоювати лабіринти людських душ вражає. А стиль дивує неординарністю. Філософська естетика її картин надихає замислитися над важливим та вічним, що височіє десь там, за білими хмарами, у блакитній нескінченності.
Мистецький почерк
художниці Люби Лебідь-Коровай арт-критикиня Олена Кіс-Федорук визначає як грань
живопису і графіки, «коли підкреслена значущість лінії на площині починає
звучати опукліше і виразніше, підсилена кольором. Авторська техніка допомагає
утаємничити саму творчість, заінтригувати новими її вимірами і разом із тим
поглинути у розшифрування її споконвічних загадок-форми та укладеного в неї
змісту».
Її твори зробили
мистецьке свято у столиці, зібравши до себе в експозиційну залу Музею книги та
друкарства України знаних художників, мистецтвознавців і звісно ж численних
шанувальників творчості Люби Лебідь-Коровай. На цьому
святі ми й зустрілися, і навіть поспілкувалися.
– Пані Любо, що Вас надихає творити?
– Емоції. Те, що
відбувається довкола. Веселе і сумне, добре і не дуже… Інколи – навіть почута
фраза чи впіймане слово… Або роздуми над чимось. Потім воно формується в певні
асоціативні речі. Такі, як на цій виставці. Напевно, це і є процес життя. Буває
такий стан, коли якісь моменти, особливо чіпляють за живе. У всіх таке є. От нібито не
думав про це, а воно знічев’я
з’являється і захоплює думки. Мені здається, що натхнення звідкись з неба сходить.
– Ви людина віруюча?
– Так. Може, дещо маловірна
і інколи впадаю в депресію… Хоча внутрішньо я завжди оптимістка. Не фантастична,
а оптимістка здорового глузду. Я переживала чудеса, коли отак несподівано
збувалося те, про що мріялося, але чого точно не чекала. Принаймні на той час.
Мені здається, це все свята воля Небес. Але я не люблю про це говорити: надто
глибоко воно в душі і, можливо, мені легше висловлюватися про це своїми
роботами.
– Були моменти творчого вигорання?
– Ой, і не раз! Це зазвичай відбувається десь
у тобі, більше в думках. Я називаю це «станом пустки». Напевно, в кожного своя
пустеля, але коли вона дається взнаки, це однаково прикрий стан: тобі здається,
що геть нічого не виходить. Тут головне – не вірити у своє безсилля, не
здаватися. Є така легенда про християнина-аскета, який йшов пустелею і вже втрачав
останні сили, але раптом помітив біля себе ще один слід. І збагнув, що то йшов
Господь. Поруч з ним. Оглянувся наш мандрівничий і окинув оком увесь свій
пройдений шлях: десь на рівнині побачив сліди двох подорожніх, а на стрімчаках
і там, де долав найважчі дюни, – лише одну пару слідів. Почав наш аскет
нарікати у небо: от, мовляв, коли мені найтяжче йшлося, не було Бога поруч –
сам труднощі долав. І почув з небес: «Це була моя пара слідів. Я тоді ніс тебе
на руках».
– Ваші картин мають щасливу долю: їх знають в Україні і навіть
у Європі…
– Звісно, я задоволена, що мої твори в
європейських колекціях: раз їх туди взяли, значить, вони таки комусь
подобаються. Але особливо втішена, що вони є у фонді Міністерства культури
України, у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, у
Національному музеї імені Андрія Шептицького, у Хмельницькому обласному
художньому музеї та інших державних музеях. Це мене особливо радує: мої картин
не десь по світах, у приватних збірках, а тут і під опікою рідної держави.
– За головною працею життя є час на інші радощі?
– Я люблю жити. Кожна
поїздка на пленери – це для мене відкриття України. Після Хортиці в Запоріжжі я
почала відчувати, глибше розуміти козацтво, у Славську збагнула велич гір… І так
щоразу щось нове, якась неповторна барва України. Волію якомога більше побачити
й отримувати від цього насолоду. Попри те, що зазвичай у творчих
відрядженнях надто мало часу на таке
щастя. Але прагну бути відкритою до всього, що мене оточує. Я люблю відчути
кожне нове місто чи містечко. По бруківці чи асфальту, по характерному запаху
його вуличок і дворів, по тій атмосфері, що не показна, не для туристів, а
справжня, рідна… Люблю базари, дослухатися, про що розмовляють люди, чим вони
живуть.
– А особливу різницю між Києвом та Львовом бачите?
– Дуже люблю Львів, але захоплена
фантастичним Києвом. Пишаюся, що моя столиця по-справжньому розкішна. Це місто таке,
яким його побачила. Давно, ще 27 років тому, мала тут персональну виставку, мешкала
в Києві цілий місяць і дуже багато виходила його вулицями, парками, скверами. І
коли минулого літа приїхала знову, дуже боялася: чи не розчаруюся?.. Не
розчарувалася. Навпаки – спалахнула нова закоханість у Київ. Щаслива просто його
відчувати. Дуже тішуся, що тут красиві люди, що багато світла… Справді, місто
зі своїм сяйвом…
– Як Ви вважаєте: талант – це набуте чи вроджене?
– А немає неталановитих
людей! Взагалі! Просто хтось зміг розкритися, а хтось ще має якийсь бар’єр і не
бачить себе зсередини. Можливо, немає змоги, способу показати свій талант чи
відчути себе, самовиразитися. Безталанних не існує, я це знаю і цілковито в
тому переконана.
– Що б Ви порадили-побажали художникам-початківцям?
– По-перше, любити життя. По-друге, вірити в себе. Якщо відчуваєте себе художником, це вже прекрасно. Не бійтеся експериментувати. Не грайте за чужим сценарієм, не підлаштовуйтеся під те, яким вас хочуть бачити. Хай вас визнають такими, яким кожен є, а не видається. Бажаю тієї іншості, саме вашої індивідуальності. Кожен в дитинстві різний, і всі о тій порі по-різному малюють. А потім ми вчимося робити це правильно.Тому бажаю юним, початкуючим митцям відваги робити це по-своєму. Немає значення коли: хтось відразу відкривається, а бувають періоди отієї пустелі… Але це момент перед з’явою нових ідей. Про це треба знати і просто йти своєю дорогою.
Торік майбутня журналістка Соломія Сокур завдяки програмі мобільності поглиблювала фахові знання в університетах Бельгії та Латвії. Без відриву від навчання в
Рано чи пізно перед кожним студентом-журналістом постає питання вибору бази практики. І тоді доводиться визначатися з платформами: університетські чи зовнішні медіа.
Напередодні свята Святого Миколая станція столичного метро «Площа Українських Героїв» озивалася не лише гамором потягів а й величальним співом і бадьорими
Український письменник Артем Чех – із тих авторів, хто вибудовує ландшафт нашої сучасної літератури. Серед його поважних досягнень – численні нагороди,
Історія циклічна. Таке твердження критикують, але не погодитися з ним важко. Особливо, коли споглядаєш події сучасності. Ганебні для світової дипломатії роки
Світова тенденція: сучасні туристи більше прагнуть нових локацій, не надто популярних, але з багатою історією, пам’ятками культурами та незвичним досвідом. Серед
У перший рік повномасштабного вторгнення росіян в Україну місто Вроцлав, за оцінками Союзу польських митрополій, прийняло понад 250 тисяч українців. Це
Рената Товстенко, українська виконавиця, яка виступає під сценічним іменем Shmiska, в дуеті з Давидом Голубенком (Golubenko) випустили трек «Хто, якщо не
Того вечора у затишній мюнхенській книгарні «TREMPEL» господарював сучасний молодіжний український гумор – у «СТЕНДАПІ БАВАРІЯ». Стати глядячем цього дійства можна
Залишити відповідь