Він ступив у сутінь, розрізаючи гострим поглядом крижане повітря. Його очі, загартовані тисячами годин напруження та небезпеки, сканували темряву, шукаючи найменшу Читати далі…
Здавалося, саме повітря в переповненому волонтерському центрі насичене болем, втратами і надією. Я роздавала гарячий чай та пайки, намагаючись хоч якось Читати далі…
Ще одна ніч повномасштабної війни. Глупа ніч. І вже майже очікувано динамік телефону, до болю звичним казенним голом: «Увага! Повітряна тривога! Читати далі…
Після перегляду цього фільму переосмислюю все, що доти знав про Чорнобиль. В «Іншому Чорнобилі» режисера Андрія Михайлика немає ані хрестоматійних кінокадрів
Художниця Люба ЛЕБІДЬ-КОРОВАЙ: «Безталанних не існує»
Червень 02, 2019Марія КОВАЛЬЧУК, студентка І курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Коментарів немає
Її дар занурюватися у глибочінь віків, освоювати лабіринти людських душ вражає. А стиль дивує неординарністю. Філософська естетика її картин надихає замислитися над важливим та вічним, що височіє десь там, за білими хмарами, у блакитній нескінченності.
Мистецький почерк
художниці Люби Лебідь-Коровай арт-критикиня Олена Кіс-Федорук визначає як грань
живопису і графіки, «коли підкреслена значущість лінії на площині починає
звучати опукліше і виразніше, підсилена кольором. Авторська техніка допомагає
утаємничити саму творчість, заінтригувати новими її вимірами і разом із тим
поглинути у розшифрування її споконвічних загадок-форми та укладеного в неї
змісту».
Її твори зробили
мистецьке свято у столиці, зібравши до себе в експозиційну залу Музею книги та
друкарства України знаних художників, мистецтвознавців і звісно ж численних
шанувальників творчості Люби Лебідь-Коровай. На цьому
святі ми й зустрілися, і навіть поспілкувалися.
– Пані Любо, що Вас надихає творити?
– Емоції. Те, що
відбувається довкола. Веселе і сумне, добре і не дуже… Інколи – навіть почута
фраза чи впіймане слово… Або роздуми над чимось. Потім воно формується в певні
асоціативні речі. Такі, як на цій виставці. Напевно, це і є процес життя. Буває
такий стан, коли якісь моменти, особливо чіпляють за живе. У всіх таке є. От нібито не
думав про це, а воно знічев’я
з’являється і захоплює думки. Мені здається, що натхнення звідкись з неба сходить.
– Ви людина віруюча?
– Так. Може, дещо маловірна
і інколи впадаю в депресію… Хоча внутрішньо я завжди оптимістка. Не фантастична,
а оптимістка здорового глузду. Я переживала чудеса, коли отак несподівано
збувалося те, про що мріялося, але чого точно не чекала. Принаймні на той час.
Мені здається, це все свята воля Небес. Але я не люблю про це говорити: надто
глибоко воно в душі і, можливо, мені легше висловлюватися про це своїми
роботами.
– Були моменти творчого вигорання?
– Ой, і не раз! Це зазвичай відбувається десь
у тобі, більше в думках. Я називаю це «станом пустки». Напевно, в кожного своя
пустеля, але коли вона дається взнаки, це однаково прикрий стан: тобі здається,
що геть нічого не виходить. Тут головне – не вірити у своє безсилля, не
здаватися. Є така легенда про християнина-аскета, який йшов пустелею і вже втрачав
останні сили, але раптом помітив біля себе ще один слід. І збагнув, що то йшов
Господь. Поруч з ним. Оглянувся наш мандрівничий і окинув оком увесь свій
пройдений шлях: десь на рівнині побачив сліди двох подорожніх, а на стрімчаках
і там, де долав найважчі дюни, – лише одну пару слідів. Почав наш аскет
нарікати у небо: от, мовляв, коли мені найтяжче йшлося, не було Бога поруч –
сам труднощі долав. І почув з небес: «Це була моя пара слідів. Я тоді ніс тебе
на руках».
– Ваші картин мають щасливу долю: їх знають в Україні і навіть
у Європі…
– Звісно, я задоволена, що мої твори в
європейських колекціях: раз їх туди взяли, значить, вони таки комусь
подобаються. Але особливо втішена, що вони є у фонді Міністерства культури
України, у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, у
Національному музеї імені Андрія Шептицького, у Хмельницькому обласному
художньому музеї та інших державних музеях. Це мене особливо радує: мої картин
не десь по світах, у приватних збірках, а тут і під опікою рідної держави.
– За головною працею життя є час на інші радощі?
– Я люблю жити. Кожна
поїздка на пленери – це для мене відкриття України. Після Хортиці в Запоріжжі я
почала відчувати, глибше розуміти козацтво, у Славську збагнула велич гір… І так
щоразу щось нове, якась неповторна барва України. Волію якомога більше побачити
й отримувати від цього насолоду. Попри те, що зазвичай у творчих
відрядженнях надто мало часу на таке
щастя. Але прагну бути відкритою до всього, що мене оточує. Я люблю відчути
кожне нове місто чи містечко. По бруківці чи асфальту, по характерному запаху
його вуличок і дворів, по тій атмосфері, що не показна, не для туристів, а
справжня, рідна… Люблю базари, дослухатися, про що розмовляють люди, чим вони
живуть.
– А особливу різницю між Києвом та Львовом бачите?
– Дуже люблю Львів, але захоплена
фантастичним Києвом. Пишаюся, що моя столиця по-справжньому розкішна. Це місто таке,
яким його побачила. Давно, ще 27 років тому, мала тут персональну виставку, мешкала
в Києві цілий місяць і дуже багато виходила його вулицями, парками, скверами. І
коли минулого літа приїхала знову, дуже боялася: чи не розчаруюся?.. Не
розчарувалася. Навпаки – спалахнула нова закоханість у Київ. Щаслива просто його
відчувати. Дуже тішуся, що тут красиві люди, що багато світла… Справді, місто
зі своїм сяйвом…
– Як Ви вважаєте: талант – це набуте чи вроджене?
– А немає неталановитих
людей! Взагалі! Просто хтось зміг розкритися, а хтось ще має якийсь бар’єр і не
бачить себе зсередини. Можливо, немає змоги, способу показати свій талант чи
відчути себе, самовиразитися. Безталанних не існує, я це знаю і цілковито в
тому переконана.
– Що б Ви порадили-побажали художникам-початківцям?
– По-перше, любити життя. По-друге, вірити в себе. Якщо відчуваєте себе художником, це вже прекрасно. Не бійтеся експериментувати. Не грайте за чужим сценарієм, не підлаштовуйтеся під те, яким вас хочуть бачити. Хай вас визнають такими, яким кожен є, а не видається. Бажаю тієї іншості, саме вашої індивідуальності. Кожен в дитинстві різний, і всі о тій порі по-різному малюють. А потім ми вчимося робити це правильно.Тому бажаю юним, початкуючим митцям відваги робити це по-своєму. Немає значення коли: хтось відразу відкривається, а бувають періоди отієї пустелі… Але це момент перед з’явою нових ідей. Про це треба знати і просто йти своєю дорогою.
Німецька влада нарешті внесла зміни в офіційну транслітерацію столиці України: замість сумнозвісного змосковщеного «Kiew» на офіційному рівні притримуватимуся правильної вимови та
Ім’я польського письменника Анджея Сапковського стало відомим після появи 1986 року фентезійного літературного циклу «Відьмак», рукопис якого він поштою надіслав на
Українське видавництво «Компáс», що іспанською означає «ритм», засноване 2018 року Анабель Рамірес та Мариною Марчук. Щоб відкривати нашому читачеві безкрайній світ
На листопад 2023 року в Бельгії перебувало 75 тис. українських біженців, котрі після повномасштабного вторгнення росії в Україну оформили статус тимчасового
Щороку у День фізика Вільнюський університет перетворюється на справжнє квітневе місто розваг, де панує атмосфера веселого пошанівку науки, творчості, безмежного ентузіазму.
Власник соцмережі «X» мільярдер Ілон Маск незадоволений рекламодавцями, які відмовляються використовувати його платформу. На конференції «DealBook Summit», відповідаючи на запитання про
Залишити відповідь