Минулий рік ретельно переписав топоніміку Києва. Так, Червонозоряний став проспектом видатного тренера-футболіста Валерія Лобановського, вулицю червоного козака Юрія Коцюбинського,  душителя Української народної республіки, перейменовано у її творця, відомого письменника Володимира Винниченка. Мало хто знає що до останнього часу в Дарницькому, Деснянському і Солом’янському  районах було по вулиці Леніна. Зараз маємо  Євгена Харченка,  Радосинську та Сергія Колоса. Ленінську у Святошинському районі  перейменовано на Петра Дорошенка.

Згідно з законом про декомунізацію Інститут національної пам’яті  визначив до обов’язкового перейменування 110 київських назв. Але через російську агресію столична влада розширила цей список. Наприклад, Московський проспект переназвано на честь Степана Бандери. До речі, не всі кияни схвально відгукнулися на таку зміну. Як засвідчила дискусія, дехто ще й досі не виплутався із старих комуністичних тенет. З’ясувалося,  ті,  хто «проти»,  аргументують свою позицію «фактами», набріханими  ще компартійно-кагебістською пропагандою.  Сказане стосується не лише Степана Бандери, а й багатьох видатних українців, чиї  повернуті імена мало про що говорять широкому загалу.

Якось почув, що назву вулиці Щербакова у Шевченківському районі «українізували», а тому вона називається іменем Щербаківського. Олександр Щербаков був більшовицьким катом,  ватагою сталінських «трійок»,  а Данило Щербаківський, відомий етнограф і археолог, рятував у перші радянські роки культурні цінності, за що й поплатився своїм життям.  А запитаймо себе, що знаємо про Владислава Зарембу, іменем якого названо провулок у Голосіївському районі? А це ж один із перших українських композиторів, що поклав на музику твори Тараса Шевченка. Блискуче аранжований Зарембою романс Людмили Александрової  на вірші українського поета-романтика Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» сьогодні, мабуть,  популярніший, ніж за життя автора.  І таких призабутих яскравих імен на новій мапі Києва,  в усіх містах і містечках, селищах і селах – не одна тисяча.

Перейменування – це не лише очищення наших вулиць від кривавого історичного сміття. Це повернення нашої національної пам’яті і гідності, нашої культури, наших витоків. Можемо дорікнути, що місцева влада  мало пояснює, погано агітує,  недостатньо переконує… Але  кожному сьогодні  досить легкого поруху пальця, щоб на екрані комп’ютера прочитати: «Вулиця сім’ї Стешенків – сучасна назва на честь родини Стешенків: письменниці, перекладача і педагога Оксани Михайлівни, громадсько-політичного діяча та літературознавця Івана Матвійовича, акторки та письменниці Ірини Іванівни та книгознавця і бібліографа Ярослава Івановича». А якщо підете за посиланням, то за кілька хвилин дізнаєтеся про кожного з цієї унікальної родини. (Зокрема, глибоке дослідження про Івана Стешенка, першого міністра освіти незалежної України і першу жертву політичного терору московськ- більшовицької «чека», читайте в «Грінченко-інформі»).

В середині січня сайт  Київської міськадміністрації завершив голосування за зміну назв ще 58 вулиць. На карті столиці можуть з’явитися імена  засновниці Конгресу українських націоналістів Ярослави Стецько, письменника Григорія Косинки, режисера Леся Танюка, організатора возз’єднання УНР і ЗУНР Степана Витвицького, литовського князя Вітовта, співака Назарія Яремчука, поета Євгена Плужника і  чеченського польового командира Іси Мунаєва, що загинув у боях за український Донбас. Кияни також пропонують повернути проспекту Перемоги історичну назву  Брест-Литовське шосе, а одну із вулиць  Голосіївського району назвати на честь Олега Борисова, актора  театру Лесі Українки, відомого Голохвастова із фільму «За двома зайцями».

Це не просто імена на мапі чи на будинкових табличках. Не лише наше минуле. Славетні українці «во врем’я безврем’я, затхле на пах i люте» зберегли нашу ідентичність. З їхніми здобутками нам творити майбутнє.