Тимчасова, на 10 років, законодавча заборона експорту необробленої деревини вже позитивно впливає на розвиток вітчизняної лісопереробної промисловості. Як зазначають експерти, лише за перші 7 місяців дії мораторію українські деревообробні підприємства збільшили запаси сировини на 20 відсотків. Галузь має позитивну динаміку розвитку, а обробка лісу на українських підприємствах стає привабливішою для іноземних інвесторів. Але битва за український ліс триває. 

– Чим більше необробленої деревини йде на експорт, тим більший дефіцит її на нашому ринку, – пояснює голова Всеукраїнської асоціації деревообробних підприємств Дмитро Артемчук. – Уся країна спостерігає за масштабними викриттями низки підприємств, що займалися експортом «тіньової» деревини. Це лише мізерна частка зловживань, в основі яких лежить система отримання прибутку, створена на початках 2000-х. Суть її у тому, що лісокористувачеві значно вигідніше продати необроблену колоду закордон через нульову ставку ПДВ. А оскільки ліквідувати економічний чинник такої нерівності влада не бажає, то деревообробники виступають категорично «ЗА» збереження мораторію. Експорт круглої деревини – це шлях в нікуди, від якого вже відмовилися наші сусіди. Звісно, великі європейські підприємства, такі як «Швайгофер», потребують мільйони кубометрів сировини, і вони готові лобіювати що завгодно та кого завгодно в Україні: шантажували кредитом МВФ, введенням дзеркальних мит у відповідь на мораторій тощо. Тільки б залишити «недоторканним» потік лісу з України. На жаль, усі наші чиновники, відповідальні за галузь, танцюють під дудку закордонних підприємств.

– Але ваші опоненти, прихильники експорту необробленої деревини, переконують: це, мовляв, джерело валютних прибутків, закордонні контрагенти справно авансують, а лісгоспи платять податки та створюють робочі місця…

– Це справді так, проте ніхто не відповів на інше питання: а чи глибинна переробка лісу на вітчизняних підприємствах не дала б такого, а то й більшого валютного прибутку у перерахунку на кубометр необробленої деревини? І чи можливо використовувати лісові ресурси економніше проти того, як нині їх використовують лісгоспи, і при цьому платити податки, створювати нові робочі місця? Та й взагалі яка користь від державної монополії на експлуатацію лісових ресурсів? Адже вона породила касту таких собі феодалів, які вважають ліси своєю власністю. Більше того, ще недавно всерйоз ішлося про заснування державного мегалісгоспу «Ліси України», щось подібне до «Нафтогазу». Комусь дуже кортить прибрати до рук весь ліс і централізовано керувати його розпродажем. Галузь готова то рішучих дій, тому що держава навіть не намагається йти нам назустріч. Замість цього нас намагаються лякати, а це тільки погіршує ситуацію.

– З самого початку наша команда ставила собі не менш амбітне завдання, ніж колеги з широковідомого проекту системної реформи електронних публічних та державних закупівель в Україні «Прозорро»,– долучається до розмови голова Біржового комітету ТСБ «Сумська ресурсна біржа» Даніїл Маландій. – Наприкінці 2014 року до нас звернулися сумські лісопереробники з проханням створити проект галузевого інструменту контролю і прозорості, який би сприяв ринковому й антикорупційному розподілу лісових ресурсів. Вивчивши ситуацію, ми без усяких грантів і бюджетних грошей за півроку запустили у нас на Сумщині таке собі лісове «Прозорро». Здавалося б, є чим пишатися, можна йти далі. Але ми недооцінили те, що гроші в лісовій галузі заробляють не тільки ті, хто законно торгує без посередників. Виявляється, є структури, які небідно живуть з того, що надають всякі сумнівні послуги, на кшталт проведення договірних аукціонів з продажу деревини, стягуючи за це дуже пристойні комісійні. А головне – розподіляють отримані кошти між різними функціонерами, які називають це «заробляти на лісі». У різних варіаціях, впевнений, мої колеги побачать цей сценарій не тільки у нас, а і в інших областях.

– Коли їдеш Варшавською трасою по Житомирщині нашим Радомишльським районом, обабіч дороги, здається, майже незайманий ліс, а відійдеш на кількадесят метрів вглиб – самі пеньки, – із жалем зазначає заступник керівника Радомишльського відділення ВГО «Громада і закон» Віктор Топольницький. – Ліс вирізається масово. І незаконно. Отримані за нього кошти ніде не обліковуються і не оподатковуються. Це – так званий «чорний нал». Думаю, з нього можна сформувати ще один держбюджет. Тому запровадження інструменту контролю і прозорості в лісовій галузі конче потрібне. Бо якщо ліс і далі так варварськи вирізатимуть, то незабаром наші діти повсюдно стрибатимуть по тих пеньках, як колись Янукович перед журналістами у Межигір’ї скакав. На законодавчому рівні лісова галузь практично ніким не контролюється. Звертаюся в екологічну інспекцію –  вони відписують: враховуючи, що земельною ділянкою користується «Радомишльське лісомисливське господарство», контроль за його діяльністю має здійснювати Державна інспекція сільського господарства. Звертаюся туди, а там кажуть, що лісом має займатися екоінспекція. А враховуючи, що ДП «Радомишльське ЛМГ» за 10 років досі не виготовило і не зареєструвало належним чином проектно-технічну документацію на власність земельною ділянкою, воно взагалі не має аніякого права вирізати ліс. А його ж у нас – 3000 гектарів. Але на таке свавілля представники органів державної влади ніяк не реагують.

За словами Дмитра Артемчука, підприємства, що обробляють твердолистяну деревину, вже відчули позитивні наслідки мораторію, – значно збільшився потік сировини. Компанії, які займаються обробкою лісу хвойних порід, чекають – не дочекаються 1 січня 2017 року, коли вступить у силу обмеження на експорт необробленої сосни. І ще один показовий факт: із запровадженням експортного мораторію значно збільшився інтерес іноземних інвесторів до наших деревообробних підприємств.

– На Житомирщині відкриваються три потужні підприємства, – повідомив Дмитро Артемчук. – Найбільше, у Коростені, щорічно перероблятиме до 1 мільйона кубометрів деревини хвойних порід. За потужністю це підприємство не має аналогів в Україні. На Рівненщині нові заводи перероблятимуть до 600 тисяч кубометрів деревини на рік. Лише Коростеньський завод МДФ за місяць може переробити деревину трьох областей. І коли кажуть, що за дії мораторію на експорт необробленої деревини лісгоспи не знатимуть, куди дівати свою сировину, – це відверта неправда. Саме відміна мораторію, який, до речі, на повну силу ще й не запрацював, викличе справжні бунти в галузі, у порівнянні з якими «бурштинові» сутички скидатимуться на невеличкі невдоволення.

Світова практика наочно переконує: пріоритет експорту сировини – завідомо програшна і недалекоглядна модель господарювання. Замість того, щоб налагоджувати виробництво готової продукції, відтак створювати додану вартість, забезпечувати  повноцінні бюджетні надходження і нові робочі місця, перебиваємося принизливим статусом бананової республіки, вдовольняючись крихтами від розбазарювання загальнонародних скарбів, які природа надбала тисячоліттями – і для всіх поколінь. Вирубка лісів набрала масштабів загальнонаціональної катастрофи. Ділки шукають різні шпарини у вітчизняному законодавстві. Наприклад, замість забороненого для вивезення лісу-кругляка – експортувати так звані «євродрова». Не так давно автор на власні очі бачив, як у карпатському лісі найвищої якості бук різали на метрові колоди і «переробляли»: кололи на дрова. Як зазначають обізнані люди, з двох кубометрів таких «дров» за ціною по 30 євро за куб наші європейські сусіди переробляють один кубометр чорнової меблевої заготовки (ЧМЗ). А на тамтешньому ринку це добро коштує вже від 1000 євро. Ось такий наш бізнес, така економічна євроінтеграція. А столичні урядовці хіба кращі за отих селян з далеких гірських сіл, що у прямому сенсі «ламають дрова»? В горах стинають на цурки реліктові буки, а столичні кабінетні стратеги зі шкури вилазять – так пнуться скасувати мораторій на експорт необробленої деревини!

– На жаль, в суспільстві склався стереотип, який активно культивують і в Європі: мовляв, українці самостійно неспроможні реалізувати інституційні проекти, які відповідали б європейським уявленням про прозорість і антикорупційність, – каже Даніїл Маландій. – І тому стало модним запрошувати різних проектних менеджерів з прибалтійським, польським, грузинським, іншим корінням. Я не можу сказати, що це погано, особливо якщо від того помітні зрушення на краще. Але самих себе назвати неповноцінними будівельниками своєї ж держави – це неприпустимо. Думаю, приблизно такими ж думками керувалися колеги, які започаткували «Прозорро». Напевне, так само думає група реформаторів у земельній сфері, яка запроваджує електронні аукціони на право оренди. Незважаючи на шалений опір старих систем, ці проекти перемогли. Не в останню чергу – за рахунок широкого й активного висвітлення. Як би не впиралася стара система, українці наведуть лад у власній лісовій хаті.