Її створено на рубежі ХІХ-ХХ століть щоб зупинити ворожнечу між націями та об’єднати світ. Але вона змогла згуртувати лише інтелігентів та ідеалістів. Минуло понад століття, а мова есперанто нікуди не зникла. 26 липня 1887 року вийшов з друку перший підручник. І тому щороку саме 26 липня відзначається День есперанто, покликаний популяризувати цю інтернаціональну штучну мову.

Історія есперанто починається у польському містечку Білосток, де поруч з поляками мешкали німці, євреї, литовці, білоруси, росіяни. Їхні громади так і не змогли зладнати між собою. Затим виникало безліч конфліктів на етнічному ґрунті. Маленькому хлопчику Людвіку Лазарю Заменгофу здавалося, що людей роз’єднує мова, і він вирішив «порозуміти» всі нації спільною мовою.

Щоб вона була простою і зрозумілою більшості, Людвік обмежив до мінімуму набір граматичних правил. Основою есперанто стали романські та германські мови. Вжито і слова, поширені у суспільстві. Разом із закінченням гімназії в 1878 році Заменгоф завершив роботу над своєю мовою.

Але з роками він побачив багато недоліків у первісному варіанті свого творіння, тому вирішив його вдосконалити. І завершив цей процес 1884 року, закінчуючи навчання в університеті. А через три роки у Варшаві вийшов побачив світ уже згаданий підручник. Автор заховався під псевдонімом Doctor Esperanto («Той, що сподівається»).

У серпні 1905 року Франція приймала перший Всесвітній конгрес есперанто, у якому взяли участь 688 представників 20-ти країн. Одним із промовців на заході був і сам творець мови Людвік Лазар Заменгоф. Відтоді такі зібрання відбувалися щороку, аж до початку Першої світової війни. Відновили конгрес есперантистів 1920 року, але вже без творця цієї мови: Людвік Заменгоф помер 14 квітня 1917 року внаслідок хвороби серця.

Своє першочергове призначення мова виконала аж у 1954 році, коли Генеральна конференція ЮНЕСКО визнала важливість есперанто у міжнародному порозумінні. Тоді ж організація почала налагоджувати зв’язки зі створеною у 1908 році Всесвітньою асоціацією есперанто (UEA).

UEA об’єднує представників зі 120 країн світу. Попри те, що жодна держава не визнала штучну мову як офіційну, есперанто володіє близько 2 мільйонів людей на планеті, тисяча з яких вивчали мову від народження.

Однією з найвизначніших віх розвитку мови стало її включення 2012 року до Google Translate.

Україна теж не пасе задніх. Перший вітчизняний осередок есперантистів засновано ще 1890 року в Одесі. А через століття, 1989-го, вже створено «Українську Есперанто Асоціацію». Організація, куди входить близько півтори сотні знавців мови, є членом Всесвітньої асоціації есперанто. Ще 33 есперантисти з України 2020 року стали індивідуальними членами UEA.

Простота есперанто досягається мінімальною кількістю граматичних правил: європейцям та англомовним вивчити її не складно. Чого не скажеш про вихідців з Азії та Африки, чиї мови далекі від лексичного підґрунтя есперанто.

Цю мову ще називають політичною нейтральною. Маючи на увазі, що вона не є власністю одного народу, тож цілком може належати кожному. І дає змогу відійти від політики – будувати міжособистісні стосунки суто на засадах людяності. Саме тому есперантисти переслідувалися радянською владою, адже вони були «зрадниками» загальноприйнятої системи, які пропагували ідеї міжетнічної дружби, миру та утвердження рівності всіх людей.

Цікавий факт: 1966 року знято культовий американський фільм «Інкуб», усі діалоги якого – на есперанто! Як не дивно, сьогодні різко зріс попит на курси вивчення цієї мови. І в цьому значну роль відіграв саме інтернет, адже користувачі прагнуть освоїти якийсь універсальний засіб комунікації.