Другий рік Україна протистоїть небаченій у сучасному світі військовій навалі рашистів. Більшу частину окупованих теренів наші воїни вирвали з хижих пазурів московського звіра, а там, де ворог усе ще місить нашу землю своїм чоботом, з нетерпінням чекають на визволителів. Йдеться про міста-герої українського Півдня.

Генічеськ

Містечко неподалік Чонгара, майже на межі з Кримом відоме ледь не кожному українцю. Тепер – це «обласний центр херсонської області» росії.

Як живеться містянам? Чи стало їм краще у статусі мешканців «обласного центру»? Чи багато тут колаборантів?

Днями надійшло повідомлення: на запорізькому відтинку фронту розбито ворожий підрозділ, майже цілковито із мешканців Генічеська. Багато з них дременули до росії ще далекого 2014-го, але знайшлися і ті, хто проживши все життя в Україні, взяв до рук зброю і пішов убивати її захисників. Звісно, далеко не всі в Генічеську колаборанти.

Ці фото руху «Жовта стрічка» зроблені мешканцями міста, котрі чинять мирний спротив окупантам. Так, за майже два роки окупації сюди набрело чимало росіян, тут їхня тимчасова влада, їхня адміністрація. А крім російських зайд, сюди втекли зі звільненого ЗСУ Херсона колаборанти, тут-таки чимало проросійських «активістів» з тимчасово окупованого Криму.

Але навіть за таких умов, під пильним оком загарбників українці ризикують своїм життям, щоб уселити в земляків надію на визволення, щоб ясно заявити: з ними – ЗСУ, всі-всі українці і весь прогресивний світ.

Мелітополь

Колись центральний залізничний вузол Півдня, одне з найбільших міст Запоріжжя перетворилося на місто-привид. Три чверті його мешканців виїхали, не бажаючи жити в окупації.

Місто й справді наче після моровиці. Залишилися люди похилого віку, дехто з молоді. А хазяйнують рашистські гарнізони. Будинки грабують мародери – русня і місцеві колаборанти. Бракує якісних ліків, лишень те, що якимось дивом привозять з підконтрольних Україні територій. Катма спеціалістів, тому вчителями стають прибиральниці, а до одного лікаря може бути черга на тиждень уперед.

Майже кожного дня Мелітополь приймає «прильоти»: ЗСУ трощить скупчення окупантів, їхні склади та комунікації. Ось типовий день мелітопольця:

Токмак

Стародавнє місто, розташоване на березі однойменної річки, так само, як інші, чекає на прихід ЗСУ. І визволителі вже близько – лише за 16 км. Але…

Ще у травні минулого року тодішній мер, який не погодився співпрацювати із окупаційною владою, «покінчив життя самогубством». Серед людей ходять чутки, що це було вбивство, але офіційно ці чутки ніхто ані підтверджує, ні спростовує.

У червні 2022 року рашисти демонтували та вивезли З Токмака у невідомому напрямку сонячну електростанцію. Найбільшу в Україні, яка займала територію близько 100 футбольних полів. Мовляв, через бойові дії сонячні панелі можуть пошкодити.

Натомість довкола Токмака почали будувати оборонні укріплення. Місто має неабияку стратегічну цінність: звідси – прямий шлях до Азовського моря. Тому місто стало військовою базою окупантів, складом їхніх боєкомплектів. Це, звісно, знають наші стратеги: ЗСУ активно працюють, щоб окупантів і їхніх воєнних об’єктів у Токмаку ставало якомога менше, до повного знищення.