Викажу, може, й парадоксальну, проте для мене незаперечну істину. Війна почалася саме в Україні, тому що тут не було реформ: Україна виявилася найбіднішою, а тому й найслабшою країною Європи. Люмпенізація нашого Сходу, з одного боку, і мілітаризація Росії, з іншого, стали основою для розпалювання Путіним цієї інтервенції. В природі хижак вибирає для нападу найслабшу жертву. В нашому випадку – країну, бо така, на лихо, нереформована Україна. Хіба б наважився навіть такий схиблений імперством правитель, як нинішній господар Кремля, напасти на 45-мільйонну країну, де в економіці та армії порядок, де панує справедливість, ростуть зарплати і пенсії, де вирвано з коренем корупцію, а тому не бракує іноземних інвестицій, бо капітал активно зацікавлений? Думаю, навіть Путін змушений був би ставитися б до такої країни з повагою.

Висловлю, можливо, ще парадоксальнішу думку: зупинити війну в Україні зможуть лише рішучі та радикальні реформи. Росія, в особі її деспота та його владної зграї, спить і бачить Україну своєю територією. Вони добре розуміють, що наші багаті землі і наш працелюб-народ можуть прогодувати їхні злидні і лінь. А тому прагнуть роздробити нашу країну на маріонеткові феодальні «князівства», поставити наглядати за кожним своїх ординців-«бандюків», які справно носитимуть дань і звітуватимуться не перед Києвом, а перед Москвою. Доля звичайнісінької криміналізованої рашистської колонії.

Що нас порятує? Тільки реформи, тільки прогрес, тільки рішуче суспільне прагнення вирватися з полону імперії совка. Інакше – знову рабство, новий ГУЛАГ.

Почати слід з радикального скорочення ВВП, що перерозподіляється через центральний бюджет і соціальні фонди. Такий крок суттєво збільшить обігові кошти підприємців і доходи українців, відтак створить додатковий попит для збільшення ВВП і забезпечить фінансовими ресурсами потенційне зростання.

Наступним кроком реформування бюджетної політики має стати перерозподіл доходів на користь молоді – тих, хто покликаний створювати національне багатство. Неприпустимо так зневажливо ставитися до майбутнього країни. Час і пора підтримати ініціативу молодих ресурсами; ми, люди старшого покоління, повинні не заважати їм: енергійній талановитій молоді – шлях зростання у владі і бізнесі!

Третій крок – перерозподіл доходів на користь місцевих бюджетів: щонайменше до 60 відсотків. Це дозволить значно зменшити податки за рахунок скорочення витрат держбюджету майже за всіма статтями, крім витрат на оборону та культуру.  Більш того,  припинити емісійне фінансування державного кошторису Національним банком: це позитивно вплине на курс гривні. Без такої реформи бюджету і пенсійної системи погибель, вигнана у двері, залізе у вікно.

І, звісно ж, реформування податкової політики. Не треба вкотре винаходити велосипед – просто слід запозичити досвід наших колишніх співвітчизників, тієї ж таки Естонії. Згідно з висновками експертів, цій балтійській країні третій рік поспіль вдається посідати високі рейтинги завдячуючи трьом основним характеристикам її податкової політики.

Перше, корпоративні доходи там оподатковуються 20-відсотковим податком, але – лише у випадку розподілу прибутку між акціонерами. Друге, в країні двадцятивідсотковий «плаский» податок на доходи фізичних осіб, яким не обкладаються доходи у вигляді особистих дивідендів. Третє, податок на власність нараховується тільки від вартості землі – не нерухомості чи капіталу.

Естонську податкову систему вкотре названо кращою у світі.

В нинішньому глобалізованому світі капітал високомобільний. Бізнес має вибір з величезної кількості країн: куди вкладати гроші. І, ясна річ,  шукає найвищий коефіцієнт окупності своїх капіталовкладень. Це не означає, що перевага у пошукові – лише за країнами з найнижчим рівнем податкових ставок на інвестиції. Конкурентний і нейтральний податковий кодекс гарантує стабільне економічне зростання, водночас забезпечуючи фінансування державних потреб.

Війна значною мірою блокує зовнішні приватні інвестиції і кредити, проте НБУ та уряд не створили умов для внутрішнього кредитування та інвестування. Примітивні адмінметоди регулювання валютного ринку обумовили відтік та дефіцит валюти.

Я, звісно, розумію, що мої розмірковування навряд чи почують у владних верховіттях. Але повторюся: якщо не запровадимо дієвих реформ, нас заковтне російський феодалізм, і це буде не СССР, а ще гірше: голод, розруха, бандитизм і злиденність мас. Усе нині залежить від кожного з нас: свобода або смерть!