Її життєвий графік насичений подіями. Яна Зюльковська працює в шоурумі, домогамає іміджмейкерам створювати стиль для успішних людей. Займається піаром і пише вірші, а вільний від основної роботи час присвячує активній діяльності в громадських організаціях.
Зізнається:
– Якщо людина сама себе не любить – мені з такими важко. Не поважаю тих, хто під когось «прогинається», упосліджено пояснюючи: «…Бо хто і що я? От вона – успішна, класна бізнес-леді, а я?..».
Переконує:
– Кожен сам себе творить.
Навіть, якщо ти домогосподарка, маєш відчувати себе не гіршою за будь-яку поп-зірку. Маю в друзях і людей не зі світського кола, але я їх поважаю
за те, що вони справжні, що живуть і працюють собі на втіху. Люблю людей, які себе люблять.
– Яно, а коли ти вирішила, що реклама та піар – професія
твого життя?
– 2005-2006 роках на екранах з’явився серіал «Не родись вродливою». Саме тоді, в свої 5 років, я захопилась образом Юліани Виноградової – власниці невеличкого піар-агенства, роль якої зіграла акторка Наталя Ричкова. З кожною новою серією я розуміла: саме такого життя прагну. І вся моя родина про це знала, незважаючи на мій смішний вік. А хто забував – я нагадувала. Із захопленням спостерігала за життям героїні, її графіком, манерами, як вона комунікує з людьми. І… все більше закохувалась в цей образ. Я, звісно, не розуміла, що вона робить, мені просто це дуже подобалося: ходить на покази, тусовки, мило розмовляє, всіх знайомить, з усіма домовляється і… називає це роботою, отримує за це гроші.
– Невже так просто: дитиною вимріяла собі яскравий образ
і зробила його своїм?
– У
9-му класі випадково
познайомилася
з Екою Капанадзе, іміджмейкером-стилістом. Шукала
собі на випускний вечір
босоніжки. Поїхала на «Даринок», але там було все на «шпильці», а я хотіла на пласкій підошві. Довелося замовляти і шити.
І
от іду за готовими босоніжками, аж раптом злива. Я під потоками, не можу знайти цей шоурум… Телефоную в магазин, а в цей час там працювала сама
господиня, вона й пояснила мені як дістатися.
Перемокла
до нитки, туш на обличчі потекла… У
такому вигляді нарешті дістаюсь шоуруму. Відчиняю двері. Стрічає господиня: «Заходьте, будемо чай пити».
Отак
ми почали дружити. І
разом працювати. Дівич-вечори влаштовували, стала її помічницею. Спочатку просто
практикувалася, безкоштовно. Виконувала
її завдання –прийти зранку, створити атмосферу перед заходом,.. чи
забрати вбрання у дизайнерів… Ті вбрання я встигала навіть переміряти…
Досі з нею дружимо і працюємо разом,
помічницею стиліста бути класно.
Був момент, коли я навіть почала себе порівнювати з
головною героїнею фільму «Диявол носить Prada». Йду ввечері, змучена, з валізами
вбрання, несу до хімчистки, а мозок дублює єдину фразу: «Яно, скоро буде успіх!..
Скоро буде успіх!..».
– У тебе нині насичене,
активне життя. Як вдається скрізь устигати?
– Я
дуже мрійлива, творча натура, і тримати
себе в рамках мені справді складно. Але мушу дотримуватися жорсткого графіка.
Як помічниця стиліста організовую фотосесії, івенти, і все має бути у свій час.
Успішні
люди нодмінно планують, орієнтуються на дедлайни. Я й
сама тепер
ходжу
з богушбуком – мене
до цього привчили.
Ми є тими, з ким спілкуємося, і наше оточення – це
теж ми.
– Мотивуючою
літературою захоплюєшся?
– Люблю
книжки, в
яких
ідеться про управління часом і правильне
планування. Але там нема, для прикладу такої настанови: «Став себе у рамки, не відхиляйся від графіка!». Це
вказівки – суто із сфери практичного повсякдення.
Маю
улюблені книжки, які раджу прочитати всім. «Трансерфінг реальності»– ця книжка змінює життя, як
кажуть, на 360 градусів. Вправляє мізки, змушує замислитись. «Магія
ранку»:дуже багато корисних житейських
порад. Починаючи
з того, коли прокидатися і
як планувати
день. Третя
книжка – для дівчат: «Запальничка» Ольги Ермилової. Про
людину, яка впала із суспільної вершини
донизу, але знайшла
сили і снагу піднятися на неї знов. Так перемагає любов, підтримка друзів і наполегливість.
– А що таке,
власне, успіх?
– У
кожного він свій. З дитинства казала бабусі: «Я хочу бути успішною! І я буду успішною!». Вона ж ледь не умовляла: «Яно, та що
ти дивишся на тих зірок!
Спустись на землю!».
Але я не про зірок мріяла. Успіх для мене – це не зіркою стати чи
мільйонеркою. Мій успіх –
досягти того, про що мрієш, мати мету – і доскочити її попри все на світі.
Ніколи
не мріяла про великі гроші. Звісно, завжди хотілося дозволяти собі те,
чого хочу. От,
наприклад,
дивлюсь програму про співачку
Камалію: в неї вдома плінтуси золоті. Мені ті плінтуси до ліхтарика… Але Камалія досягла мети, вона успішна, вона на вершині,
а плінтуси – то таке…
Я до того, що кожен має мати мету і бути успішним – лікарем,
юристом, журналістом, успішною домогосподаркою. Навіть стати президентом – це ще не успіх. А от стати всенародно
обожнюваним президентом – то вже успіх. Тому ще раз кажу: ми самі себе
створюємо і всі наші успіхи залежать від нас.
– Вважаєш себе
успішною?
– Поки що ні. Я
ще дорогою до успіху. Нині тішуся власною збірочкою віршів. Я її видала приватно,
за свої кошти. Хотіли допомогти батьки, але я не взяла в них жодної копійки. Це
мій успіх. Особистий. Я пишу там про те, що мені найдорожче: про
своє рідне село, про моє рідне місто, про те і про тих, чим і ким зворушена. Тому я ще не цілком успішна,
але вже щаслива.
Залишити відповідь