Її життєвий графік насичений подіями. Яна Зюльковська працює в шоурумі, домогамає іміджмейкерам створювати стиль для успішних людей. Займається піаром і пише вірші, а вільний від основної роботи час присвячує активній діяльності в громадських організаціях.

Зізнається:

– Якщо людина сама себе не любить – мені з такими важко. Не поважаю тих, хто під когось «прогинається», упосліджено пояснюючи: «…Бо хто і що я? От вона – успішна, класна бізнес-леді,  а я?..».

Переконує:

 – Кожен сам себе творить. Навіть, якщо ти домогосподарка, маєш відчувати себе не гіршою за будь-яку поп-зірку. Маю в друзях і людей не зі світського кола, але я їх поважаю за те, що вони справжні, що живуть і працюють собі на втіху. Люблю людей, які себе люблять.

– Яно, а коли ти вирішила, що реклама та піар – професія твого життя?

– 2005-2006 роках на екранах з’явився серіал «Не родись вродливою». Саме тоді, в свої 5 років, я захопилась образом Юліани Виноградової – власниці невеличкого піар-агенства, роль якої зіграла акторка Наталя Ричкова. З кожною новою серією я розуміла: саме такого життя прагну. І вся моя родина про це знала, незважаючи на мій смішний вік. А хто забував – я нагадувала. Із захопленням спостерігала за життям героїні, її графіком, манерами, як вона комунікує з людьми. І… все більше закохувалась в цей образ. Я, звісно, не розуміла, що вона робить, мені просто це дуже подобалося: ходить на покази, тусовки, мило розмовляє, всіх знайомить, з усіма домовляється і… називає це роботою, отримує за це гроші.

– Невже так просто: дитиною вимріяла собі яскравий образ і зробила його своїм?

– У 9-му класі випадково познайомилася з Екою Капанадзе, іміджмейкером-стилістом. Шукала собі на випускний вечір босоніжки. Поїхала на «Даринок», але там було все на «шпильці», а я хотіла на пласкій підошві. Довелося замовляти і шити.

І от іду за готовими босоніжками, аж раптом злива. Я під потоками, не можу знайти цей шоурум… Телефоную в магазин, а в цей час там працювала сама господиня, вона й пояснила мені як дістатися.

Перемокла до нитки, туш на обличчі потекла…  У такому вигляді нарешті дістаюсь шоуруму. Відчиняю двері. Стрічає господиня: «Заходьте, будемо чай пити».

Отак ми почали дружити. І разом працювати. Дівич-вечори влаштовували, стала її помічницею. Спочатку просто практикувалася, безкоштовно. Виконувала її завдання –прийти зранку, створити атмосферу перед заходом,.. чи забрати  вбрання у дизайнерів… Ті вбрання я встигала навіть переміряти…

Досі з нею дружимо і працюємо разом, помічницею стиліста бути класно. Був момент, коли я навіть почала себе порівнювати з головною героїнею фільму «Диявол носить Prada». Йду ввечері, змучена, з валізами вбрання, несу до хімчистки, а мозок дублює єдину фразу: «Яно, скоро буде успіх!.. Скоро буде успіх!..».

 – У тебе нині насичене, активне життя. Як вдається скрізь устигати?

– Я дуже мрійлива, творча натура, і тримати себе в рамках мені справді складно. Але мушу дотримуватися жорсткого  графіка. Як помічниця стиліста організовую фотосесії, івенти, і все має бути у свій час.

Успішні люди нодмінно планують, орієнтуються на дедлайни. Я й сама тепер ходжу з богушбуком – мене до цього привчили. Ми є тими, з ким спілкуємося, і наше  оточення – це теж ми.

– Мотивуючою літературою захоплюєшся?

– Люблю книжки, в яких ідеться про управління часом і правильне планування. Але там нема, для прикладу такої настанови: «Став себе у рамки, не відхиляйся від графіка!». Це вказівки – суто із сфери практичного повсякдення.

Маю улюблені книжки, які раджу прочитати всім. «Трансерфінг реальності»– ця книжка змінює життя, як кажуть, на 360 градусів. Вправляє мізки, змушує замислитись. «Магія ранку»:дуже багато корисних житейських порад. Починаючи з того, коли прокидатися і як планувати день. Третя книжка – для дівчат:  «Запальничка» Ольги Ермилової. Про людину, яка впала із суспільної вершини донизу, але знайшла сили і снагу піднятися на неї знов. Так перемагає любов, підтримка друзів і наполегливість.

– А що таке, власне, успіх?

– У кожного він свій. З дитинства казала бабусі: «Я хочу бути успішною! І я буду успішною!». Вона ж ледь не умовляла: «Яно, та що ти дивишся на тих зірок! Спустись на землю!». Але я не про зірок мріяла. Успіх для мене – це не зіркою стати чи мільйонеркою. Мій успіх – досягти того, про що мрієш, мати мету –  і доскочити її попри все на світі.

Ніколи не мріяла про великі гроші. Звісно, завжди хотілося дозволяти собі те, чого хочу. От,  наприклад, дивлюсь програму про співачку Камалію: в неї вдома плінтуси золоті. Мені ті плінтуси до ліхтарика… Але Камалія досягла мети, вона успішна, вона на вершині, а плінтуси – то таке…

Я до того, що кожен має мати мету і бути успішним –   лікарем, юристом, журналістом, успішною домогосподаркою. Навіть стати президентом –  це ще не успіх. А от стати всенародно обожнюваним президентом – то вже успіх. Тому ще раз кажу: ми самі себе створюємо і всі наші успіхи залежать від нас.

– Вважаєш себе успішною?

– Поки що ні. Я ще дорогою до успіху. Нині тішуся власною збірочкою віршів. Я її видала приватно, за свої кошти. Хотіли допомогти батьки, але я не взяла в них жодної копійки. Це мій успіх. Особистий. Я пишу там про те, що мені найдорожче: про своє рідне село, про моє рідне місто, про те і про тих, чим і ким зворушена. Тому я ще не цілком успішна, але вже щаслива.