Постановку Олексія Доричевського «Гей парад» вперше столичний «Дикий театр» показав три роки тому. Тоді її прийняли добре: київський арт-експерт Євгеній Карась написав, що у виставі «шикарний сценарій і гра акторів, і… геніальна сценографія». Відтоді вистава «про стереотипи» прописалася в репертуарі театру, створеного у 2016 році Ярославою Кравченко. У центрі історії – звичайна сім’я, якій пропонують субсидію від Євросоюзу. Для цього члени родини повинні три тижні прожити із представником ЛГБТ.

«Не рекомендована до перегляду гомофобам і вузькомислячим людям», – написано перед кнопкою «придбати квиток» на сайті «Дикого театру». Начебто попередження. Змушує зупинитися та запитати себе: «Чи є я такою людиною?». Саме з цього моменту вистава «Гей парад» починає покривати три пласти сприйняття ЛГБТ: суспільство, родина, особистість. Йдеться про теми, котрі в сучасному демократичному суспільстві перестають викликати обурення, проте стають соціально значущими. Головний двигун «Гей параду» – люди. Звичайні українці, які прагнуть європейськості. Бачимо їх наповненими шаблонами. Консервативними та слабкими. Наче відображення України, що тільки-но починає свої перші кроки до змін, до суспільства більш толерантного, яке глибше мислить. Ця історія не стільки про гомофобів та ЛГБТ, скільки про застарілі сімейні цінності, які досі тримають багатьох у полоні. Про дискримінацію, яка досі є нормою життя. Про зміни, які ВЖЕ відбуваються. Вистава нагадує: ми всі різні, але водночас – рівні.

Розмовляємо з акторами та продюсером «Гей параду» Олексієм Жмурком у «Сцені 6» – на перформативному майданчику «Довженко-центру». Тут, посеред поки що порожніх стільців, проходить репетиція того самого «Гей параду». Актори зосереджені, входять у ролі так само непомітно, як і виходять з них: щоб перекинутися жартами з колегами або згадати слова. Іноді складно вловити межу між акторською грою і діалогом з реального життя. Пізніше здивуюся, наскільки цей театральний колектив унікальний та інакший.

– Що лежить в основі «Гей параду»?

– Треба знати, що всі ми люди, незалежно від статі, вподобань і орієнтації, – зауважує актор Дмитро Соловйов. – Ми показуємо у багатьох сценах, як не треба робити. І ті ж таки гомофоби можуть легко у цій виставі впізнати себе.

– Стереотипне уявлення про більшість речей переважно хибне, – додає Олексій Жмурко. – В контексті цієї вистави – стереотипне уявлення про ЛГБТ спільноту, про те, хто ці люди, як вони себе поводять, і як до них треба ставитися.

– Чи можна назвати цю виставу провокаційною історією?

– Дуже сподівалися, що вистава вийде провокаційною, – веде далі Дмитро Соловйов. – Але вона виявилася дуже милою і доброю. Тільки завдяки яскравим сценам переконуємо глядачів, що спектакль дійсно буде на якомусь жорсткому перфомансі. Заманюємо глядача яскравою картинкою, але потім їх чіпляє глибокий меседж вистави.

– Може, сама назва, – вважає Олексій Жмурко. – Вона кричуща, але не каже про що вистава. Коли анонсуємо цю виставу у фейсбуці, і запускаємо рекламну кампанію, то «Гей парад» єдиний у репертуарі «Дикого», який в коментарях збирає хейт. На перших показах у мене були думки, що, можливо, хтось прийде зірвати виставу, але такого не було. Наш театр – гостросоціальний, а провокативність – це лише інструмент.

– Якою була реакція глядачів після перегляду «Гей параду»?

– Реакція була різною, – зізнається виконавиця ролі Наді актриса Євгенія Непиталюк. – Бували коментарі, що тут пропагується ЛГБТ-стосунки, але сама вистава не про це. Вона про українську родину. Глядачі впізнають себе, свої історії, сім’ї.

– Про що говорить «Дикий театр»?

– На мій погляд, наш театр намагається не вчити глядача, не розказувати, як йому діяти, не пояснювати, куди рухатися. Він загострює питання, і це найважливіше, що має робити мистецтво, – вважає Євгенія Непиталюк. – Щоб глядач замислювався і вже сам шукав відповіді. Ці гострі вкрай важливі, соціальні. Можливо, вони навіть травмують, але тут це теж потрібно.

– «Дикий театр» – про справжнє життя, він порушує актуальні та провокаційні теми, – додає Дмитро Соловйов.

– Ми дозволяємо собі те, чого інші не зможуть, – вважає виконавець ролі Гея Костянтин Міхно. – Справа не у сміливості: матюкатися зараз можуть всі, взагалі, не в цьому суть. Глядачі, які приходять в «Дикий театр», бачать в ньому поєднання дуже глибокого і жорсткого. Це і смішно, і дуже чесно. Звичайно, в інших театрах це теж можна простежити, але «Дикий» перебуває на позамежній лінії чесності.

– А можна назвати «Дикий» новою формою театру в Україні?

– Новою формою – ні, але, безперечно, це – прорив, – переконаний Дмитро Соловйов. – Театр говорить про актуальні теми. Актуальність в театрі – це найголовніше.

– Звісно можна, – погоджується Євгенія Непиталюк. – Він дуже відрізняється від інших театрів. Він шокує, дивує, жахає і неймовірно вабить до себе.

– Чи змінилася діяльність театру під час пандемії Covid-19?

– Було складно, фінансово всі дуже постраждали, але «Дикий театр» вижив, – наголошує Дмитро Соловйов. – Торік мали можливість грати просто неба, у Мамаєвій Слободі. Також записували сторіс в Інстаграм з життя акторів, щоб не давати глядачеві сумувати за театром, щоб усі завжди були на виду, навіть у такий складний час.

.

– А хто він, ваш глядач?

– Наш глядач знає куди йде і на що йде, – запевняє актриса Інна Бульботко. – Насправді, він дуже крутий. Бувають винятки, коли із залу можуть щось вигукнути, збити актора. Але наші глядячі дуже активні, йдуть з акторами в одному руслі.

– Я дуже пишаюся глядачем цієї вистави, – наголошує Дмитро Соловйов. – Люди приходять дуже різні: від підлітків, яким, здається, геть не близько це буде, але потім виявляється, що вони все глибоко розуміють, і до літніх людей, які сміються, а потім плачуть разом з отими підлітками.

– У нас є внутрішня цензура, але фактично її не має, – підсумовує Олексій Жмурко. – Тут, звісно, в рамках розумного: кажемо те, що хочемо сказати. Яся (Ярослава Кравченко – авт.) колись проводила дослідження глядача у фейсбук-спільноті. З’ясувала: це айтішники, студенти, батьки айтішників і студентів… Сучасна молодь, якій не байдуже майбутнє. Своє і України – вони щиро переживають соціально значуще у розвитку нашої держави.