Що для вас килим?
Для мене це морозяний зимовий вечір у бабусі, коли замість дешевих мелодрам по телебаченню я годинами розглядала казкові візерунки на хатньому килимі, і кожна його деталь розгорталася крихітними частинками власної історії. Розповідала про весняні сади, де квіти п’ють росу, про гори, що височать над безкрайніми долинами, і про стежки, які ведуть до вічної мрії.

Цим дивом захоплювалися покоління українців. Перші відомості про ткацтво на українських землях сягають періоду трипільської культури. Археологічні знахідки того часу: багато ткацьких знарядь для прядіння, деталі первісних верстатів, відбитки тканини на кераміці… Наші предки ще у ІІІ – ІІ тис. до н.е.зналися, як виготовляти пряжу з рослин і вовни, як ткати.

Найдавніша літописна згадка про килими на Русі датується 997 роком. Різні часи творили різні призначення килимів. І ті набували різних форм, вирізнялися стильовим та колористичним оздобленням. Ними прикрашали вівтарі, кімнати для цінного начиння у церквах та монастирях, стіни мешкань; ними застеляли столи, ліжка, скрині, лави; їх клали на долівку; взимку ними накривали худобу, сани, а влітку – вози. У святкові дні килими розвішували у хаті на жердках, навішували на парканах, розстеляли на дахах хат; ними стрічали знатних гостей. Килим був невід’ємним атрибутом на весіллях і похоронах. У багатьох сім’ях наречена мала цей скарб у своєму посагові.

Коли він, гордий килим, довершується, то стає не простою оздобою, а справжнім шедевром, народженим з любові до української землі та її народу. Кожен його багатий візерунок – графічний знак особливої мови, яку розуміє щира душа по всіх світах.

Степан Ганжа творить цю прекрасну вічну мову. Майстер килимарства, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка надихався на світ своїх витворів рідним подільським селом Жорнища, диво-звірами, які залишив людям його батько, неповторний кераміст Олександр Ганжа, нашою історією, українською та світовою культурами. Його килими справді рукотворні, бо кожну нитку митець власноруч фарбує і підганяє її так філігранно, як ювелір оздоблює багате вбрання коштовним камінням. Замість ткацького верстата користується рамою, кожну нитку, проселяючи, щільно припасовує у килимове «полотно» звичайнісінькою виделкою. Довгі місяці вкрай кропіткої і вкрай виснажливої роботи, перш ніж на рамі постане в усій красі і величі диво-килим. Митець не копіює старі зразки народних витворів, а створює власний світ, дотримуючись основних принципів і традицій у формі та змісті.

Спостерігати за творчим таїнством пана Степана – це справді переживати сеанс магії. Є щось притягальне у цьому процесі, коли кожна пучка майстрових пальців, пробігаючи ниткою і промацуючи чи щільно та прилягла до попередньої, нагадує бджолу, яка прудко несе у стільник краплину нектару. Цей стан одухотворення справді возвеличує творця: в ореолі сивини Степан Ганжа нагадує волхва. Промінить такою добротою, щирістю і такою палкою любов’ю до свого творіння, що в цьому теплі мимоволі відігріваються душі тих, хто поруч.

Зародження килима – це справді зародження живого. Все починається з ескізу, який митець ретельно вимальовує. В орнаментиці і кольоровій гамі, що відтворює всі відтінки барви. Далі майстер готує раму, вона має бути міцною, за допомогою «баранчиків» регулюється натяг основи… Добір ниток за барвами – теж цілий ритуал животворення. Так поволі день у день, з тижня на тиждень мистецькою волею і тяжкою працею майстра ескіз «проростає», оживає килимом. Витвори Степана Ганжі – це не вжиткова прикраса для канапи або ліжка, це істинна оздоба української оселі, її оберіг що містить усю глибоку душу нашого народу.

У його складних, але виважених композиціях переважають барокові рослини, квіти, звірі і риби. Сам килим народжується під класичну музику: його повивають Гайдн, Гендель, Шопен, Берліоз, Шуберт… Робітня Ганжі наповнена музикою: записи творів світової класики майстер призбирував роками, частину своєї фонотеки привіз із зарубіжних гастролей, коли ще був солістом танцювального ансамблю Академічного хору імені Верьовки і з колективом об’їздив Європу та обидві Америки. Сам зізнається, що на орнаментиці його перших килимів частково відбилися враження від мистецтва індіанців та творців муралів, яких набрався, перебуваючи у Мексиці.

Моя особиста зустріч із Степаном Ганжею змотивувала та повернула у дитинство: згадалось, як ткала маленькі гобелени для шкільної виставки, як з татом виготовляли раму, вибирали нитки, шукали галицькі мотиви для мого витвору… Ці спогади із головою занурили в літепло дитинства, повернули п’янко-солодку ностальгію. Творячи свої килимки, я надихалася природою львівських лугів.

У багатій творчості Степана Ганжі – натхнення побаченого, прочитаного, почутого і пережитого.

Козаки Мамаї на його килимках – це відображення мистецького харакерництва самого автора. Запитала у майстра, чому він так часто й охоче звертається до цього образу. І почула:

– Козак Мамай – це вічний образ українського народу, його лицарства. Це уособлення нашої сили, мудрості, світла, щирості і віри у те, що правда кривду переможе. Для мене це жива душа України».

Килимарство Степана Ганжі – як дивовижний танець узорів. Як спів закоханих струн від доторку душі. Це теплі обійми, що огортають ніжною м’якістю та комфортом. Килимар майстерно барвить наше життя, збагачуючи його неповторними відтінками. Він перетворює сірі будні бетонних мурашників в екзотичні оази. Де нуртує цілюща Краса.