Четвертий рік минув відтоді, як Росія окупувала частину території України та продовжує військові дії. Весь цей час набирає обертів російська пропаганда в самій Росії та в окупованих Донбасі і Криму. Журналісти, які, здавалося б, мають бути неупередженими та об’єктивними, лише нівелюють свій статус. Більшості ЗМІ вже ніхто не вірить. Причому як в Росії, так і в Україні. Якщо по той бік кордону можливі єдиний перебіг подій і єдина правильна точка зору, продиктована з Кремля, то в українських реаліях це інформаційна мішанина, в якій лише наполегливі можуть дошукатися істини.

В українсько-турецькому культурному центрі «Сяйво» відбулася міжнародна науково-практична конференція «Пропаганда та журналістика у добу інформаційного протиборства: проблеми та виклики». Серед організаторів – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка; Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих учених Київського університету імені Бориса Грінченка; Конфедерація журналістських організацій України.

«Словом можна лікувати, а можна й поранити»

Канони української журналістики постійно змінюються. Нині будь-яку інформацію можна дізнатися за хвилину, а створити новину – за лічені секунди. Першість у рейтингу оперативності дуже важлива, бо всі ЗМІ змагаються за аудиторію. Але наслідки цього протиборства не завжди втішні: часто інформація подається викривлено.

– Здавна відомо, що словом можна  лікувати, а можна й поранити, – каже Ігор Турянський, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Туреччині. І згадує випадок зі своєї сорокарічної дипломатичної служби: – Колись одного з наших міністрів юстиції України призначили Послом у Швейцарії. Але через комп’ютерну помилку агреман (дозвіл на приїзд від країни майбутнього перебування) надіслали в інше посольство – шведське. У документі декілька разів зазначалося то «Швейцарія», то «Швеція», і нікому не було зрозуміло, куди ж призначають людину. А це ж імідж держави на міжнародній арені…

Телебачення і наративи

Спотворена інформація деморалізує аудиторію. Це така ж сильна зброя в гібридній війні, як військові арсенали, економічні санкції чи дипломатичний тиск. Будь-яку новину можна зманіпулювати – і цим уразити населення, бо більшість нас просто поглинає інформацію, не аналізуючи її.

–  Незважаючи на постійний розвиток інтернету, телебачення залишається домінувати серед медіа, – звітує Олег Джолос, доцент кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Маючи потужну емоційну складову, воно використовується для смислового впливу на глядачів. Це та сама пропаганда, яка впливає на нашу свідомість так, щоб ми змінили наше ставлення до подій, поведінку і думки. Аудиторія більше довіряє саме такій омані: не фактам, а словам, що збурюють емоцію. Джерела  фабрикованих наративів різноманітні: телеканали, веб-ресурси, соціальні мережі, так звані експерти зі своєю такою ж «експертною» думкою тощо.

Треба єднатися!

Українські ЗМІ надто зловживають «балансом думок». Здавалося б, за канонами журналістики різні погляди мають створити серед аудиторії широку арену для власних роздумів про ту чи іншу резонансну подію. Проте насправді ця «противага» створює можливості для розповсюдження маніпуляцій країни-агресора. Зокрема, і граючи на інтересах «російськомовного населення».

– Держава міцна тоді, коли на певній території виникає етнос, об’єднаний однією мовою, релігією, культурою, економікою, – вважає Володимир Земляний, старший викладач Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. – Руйнування економіки, розповсюдження масової російської культури, роз’єднання єдиновірців по непримиренних церквах і двомовність провокують розбрат, розхитують, ослаблюють державу. Наші ЗМІ, на жаль, не розуміють, що таке «баланс думки», і, по суті, зловживають свободою слова. Тим часом  супротивник насіває у наш інформаційний простір свої злоякісні ідеологеми.

Проблема загострюється, проте ті, хто мав би іменем держави дбати про інформаційну безпеку, цим схоже не дуже переймаються. Забезпечити рішучий переможний перелом на інформаційному фронті зможемо не мітингово-лозунговим, не партійним, а істинним, національним єднанням, спільними зусиллями журналістів і громадянського суспільства.