У цьогорічному календарі знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини немає згадки про стодесятиліття від дня народження людини,  яка, поза сумнівом, лишила неординарний слід в історії краю. Мова про Мирослава  Луцишина — наймолодшого учасника Першої світової війни. Народився він у Тернополі 1908 року, розпочав свій фронтовий похід…  у семилітньому віці. Та довший час про це було мало хто знав.

 В одному з номерів львівського часопису «Літопис Червоної Калини» за 1936 рік дослідники звернули увагу на свілину:  серед офіцерів австрійської армії — хлопчина в однострої,  з медаллю на кітелі. Хто він, як опинився в такому поважному товаристві? Дещо прояснив  тернопільський історик Сергій Ткачов, коли звернувся до архіву Австрійської національної бібліотеки.

Став вояком Мирослав (удома його звали Славком) у такому ранньому віці не з доброї волі — так склалися життєві обставини. Коли вибухнула війна, його батька, тернопільського ремісника, мобілізували до війська тодішньої Австро-Угорської імперії. Згодом він потрапив у полон, і його інтернували  у глиб Росії. Мати разом із біженцями опинилася в Австрії.

Хлопчина ж у тому бурхливому вирі загубився, тож вирішив самотужки пробиратися на Захід. Кілометрів за двадцять од Тернополя перетнув лінію фронту. Біля села Озерна прибився до колони австрійських вояків, які прийняли його за сироту й прихистили.

Призначили підлітка санітаром військового польового шпиталю. Але це не вберегло  Мирослава від біди: в одному з боїв зазнав тяжкого поранення. Власне, за це й удостоївся нагороди, адже вважалося, здійснив подвиг, проливши кров за цісаря. З такою пропагандистською метою було зроблено фото героїчного хлопчика в оточенні генералів — для підняття бойового духу вояків.

Чотири роки Мирославового дитинства минуло на війні, пройшов два фронти — російський та італійський. Служив у шпиталях, допомагаючи пораненим бійцям. Можливо, тому своє майбутнє пов’язав із медициною — здобув фах лікаря, працював у Тернополі. Восени 1943-го в центрі міста його підступно вбили. Є припущення, що це вчинили польські шовіністи, адже Мирослав Луцишин належав до підпілля ОУН.

Після багатьох десятиліть забуття маленький воїн-захисник «повернувся» до рідного міста. На пам’ятнику, який постав у Тернополі біля мосту через Серет, скульптор Дмитро Пилип’як зобразив хлопчика в шинелі . А тлом  — земна куля, довкола якої обертається символічне колесо історії.  Минуле не зникає у безвість, із плином часу знову нагадує про себе. Хоча нерідко жорстоко перетирає-перемелює людські долі.

На вершечку земної кулі всілася галка.

— У Першу світову війну боролися двоголові орли — символи Російської та Австро-Угорської імперій, а я вирішив увести в композицію образ птаха, що прикрашав герб Галичини, — пояснив митець. — Адже Славко галичанин, подався на війну відстоювати свою землю, яка на той час перебувала під цісарською короною.

… На жаль, минуле нагадало про себе – колесо історії зробило ще один оберт і кровожерливий двоголовий російський орел знову ширяє над українською землею. Здається, Славко більше не терпітиме тої наруги – полишить постамент і зчепиться з хижим ворогом.