Нинішній рік став для мене знаковим: я долучилася до складу міжнародного журі Премії Свободи (Freedom Prize).

Цю міжнародну відзнаку за видатний внесок у боротьбу за демократію, права людини та свободу преси ініціював французький регіон Нормандія у партнерстві з Міжнародним інститутом прав людини та миру (International Institute for Human Rights and Peace) і державною освітньою установою «Réseau Canopé». У пам’ять про «День D», один із переломних моментів Другої світової війни, який стався 6 червня 1944 року саме тут, у Нормандії, – висадку військ Антигітлерівської коаліції. Ця операція уособила боротьбу за свободу, людську гідність і мир. За ті цінності людства, які тепер вшановує Премія Свободи.

Міжнародний проєкт орієнтовано на 15-25-річну молодь з усього світу. Завдяки йому вона отримує знання про правозахисні ініціативи, ще й безпосередньо впливає на процес, може подавати кандидатури, обговорювати їх, брати участь у відкритому онлайн-голосуванні. На цій глобальній платформі голос молодих стає інструментом підтримки тих, хто бореться за свободу у складних політичних, соціальних або безпекових умовах.

Про можливість подати заявку у члени журі я дізналася випадково – з повідомлення колишнього члена журі, українця. Сам процес відбору передбачає низку вимог: кандидат має бути віком від 15 до 25 років, володіти англійською або французькою, цікавитися сферою прав людини. І, звісно, мусить заповнити відповідну анкету.

Міжнародне журі, яке формують організатори, – це 24 представники різних країн, покликані забезпечити репрезентативний голос молоді у глобальному діалозі про свободу. Протягом одного тижня вони працюють разом у французькому місті Кан: аналізують сотні поданих заявок, обговорюють контексти боротьби кожного кандидата та спільно визначають трьох номінантів. Йдеться не про конкуренцію в класичному розумінні, а про відповідальне рішення: обрати історії, які найкраще відображають сучасну боротьбу за свободу та потребують міжнародної уваги.

Серед лауреатів премії – відомі постаті, чия діяльність мала значний міжнародний резонанс. У рік запровадження премії її лауреаткою стала Ґрета Тунберг – шведська кліматична активістка, яка привернула увагу світової спільноти до проблеми змін клімату. Її приклад показав, що навіть один голос може перерости у глобальний рух. Лауреаткою премії 2025 року обрали француженку Жизель Пеліко – символ боротьби із сексуальним насильством.

Цього року на здобуття Премії Свободи подано 634 заявки з різних країн світу. Після перевірки та узагальнення журі відібрало трьох фіналістів, за яких уже голосує молодь у всьому світі. Українські кандидати теж були у відборі: правозахисниці Олександра Матвійчук та Олена Розвадовська, а також кінорежисер, письменник, громадський активіст і військовослужбовець Олег Сенцов. На жаль жоден до фіналу не потрапив.

А серед номінантів – Немонте Ненкімо з Еквадору. Посланниця корінного народу ваорані бореться за збереження амазонських лісів та права автохтонів. Завдяки її зусиллям в Амазонії зупинено масштабні нафтові проєкти. Ще один цьогорічний номінант, афганський активіст і засновник організації «Pen Path» Матіулла Веса, обстоює право доступу до освіти, особливо для дівчат. За свою правозахисну діяльність був ув’язнений талібами, але і після звільнення не припинив боротьби. Третьою претенденткою є міжнародна правозахисна структура «China Labor Watch», яка захищає трудові права у Китаї, викриває порушення прав працівників і привертає увагу до проблеми експлуатації дітей.

Лауреат Премії Свободи отримує не лише міжнародне визнання, а й фінансову підтримку у розмірі 25 тисяч євро для продовження своєї діяльності.

Відбирають номінантів не за географічним принципом: тут значить не країна, а проблема, яку представляє кандидат. І масштаб та сталість його діяльності.

Голосування, відкрите для молоді з усіх країн, цього року триватиме до 30 квітня.

Значущою для мене як учасниці проєкту стала онлайн-зустріч зі студентами факультетів журналістики та права і міжнародних відносин рідного столичного Грінченкового університету. У форматі відкритого діалогу розповідала про роботу в журі, про механізми відбору кандидатів, критерії оцінювання та внутрішню логіку ухвалювання рішень. Про те, як відрізнити реальну правозахисну діяльність від формальної, на які чинники звертаємо увагу, аналізуючи заявки: контекст країни, рівень ризику для активіста, реальний вплив його діяльності.

Зустріч не обмежилася обговоренням. Грінченківці долучилися до голосування за майбутнього переможця «Freedom Prize 2026». Так студенти отримали інформацію про міжнародну ініціативу і стали її учасниками. Відчули кожен свою причетність до глобальних процесів, бо індивідуальне рішення теж має силу впливу. Вже 4 червня світ дізнається ім’я лауреата Премії Свободи 2026 року.

Безсумнівно, я обстоювала представників нашої країни, під час роботи журі наголошувала на важливості підтримки українських кандидатів.  Проте рішення щодо шорт-листа є колективним. Тішить, що дочасно вибули із змагання представники рф та білорусі. Кожен член журі мав право вето на заявки. Ним я і скористалася – щоб жоден представник цих країн-агресорок не потрапив навіть у перший етап відбору. Вважаю це своєю маленькою перемогою.