«Не варто вигадувати велосипеда», – часто кажуть про якусь марну справу, проте українці довели, що навіть у знайомий ще з XIX століття вид транспорту можна втілити щось абсолютно нове. Так 1989 року побачив світ легендарний велосипед «Еней», який на не одне десятиліття випереджав світові надбання в галузі велобудування і на якому мандрують зараз США та Канадою українці – учасники трансатлантичного велопробігу «Чумацький шлях до Північної Америки». Конструктор «Енея» Сергій Нитка в інтерв’ю журналу «Разом» розповів про своє «дитя», його минуле і перспективи.

– Пане Сергію, як сталося, що Ви, авіаційний інженер, взялися за розробку велосипеда?

– Коли я прийшов з інституту на державне підприємство (ДП) «Антонов», у мене було дві «хвороби»: літаки, оскільки з 10 років займався авіамоделюванням, та велосипеди, якими теж марив з дитинства. Зрештою, після служби у війську вже запізно було досягати професійного рівня у велоспорті, тому для себе зайнявся велотуризмом й водночас опановував фах авіаційного інженера. Саме ДП «Антонов» стало місцем, де я отримав можливість випробувати новітні технології і матеріали, що тоді тільки почали використовували в літакобудуванні, зокрема так звані композиційні матеріали, які дають можливість зробити літак легшим, міцнішим і надійнішим. Я задумався, чому б не використати їх у велосипеді. Матеріал дозволяв експериментувати з формою велосипеда, його характеристиками. Звичайно, ми не «винаходили» велосипед, але завдяки цим експериментам стали лідерами як у літакобудуванні, так і у велоіндустрії.

– А чому «Еней»?

– Ця модель з’явилася тоді, коли Україна повним ходом йшла до незалежності. Ми дуже хотіли закласти в нові розробки щось класично українське. Роздумуючи про назву проривного українського велосипеда, знайшли аналогію з поемою І. Котляревського «Енеїда» – першим твором, що дав початок елітній власне українській літературі.

– Як розробляли «Еней»?

– Звісно, було немало дослідних робіт, але основою прототипу в 1990 році стала якраз та найперша версія з рамою фюзеляжного типу. До речі, провідна італійська фірма «Colnago» тоді мала лише на папері подібні розробки!

– Хто тестував Ваш винахід?

– Першу велораму такого типу випробував 1990 року на Всесоюзних змаганнях у Москві український гонщик Євген Присяженко – неодноразовий чемпіон України і Радянського Союзу, на той час один з небагатьох технічно підкованих велосипедистів, який розумівся на конструкції. На Літньому чемпіонаті України 1995 р. в Києві показали «Енея» чемпіону СРСР, львів’янину Юрію Зайцю, і того ж року у грудні він, його син Валерій і я разом обкатали велосипед на львівському велотреку.

– Чим «Еней» принципово відрізняється від інших моделей спортивних велосипедів?

– Питома вага титану (суперматеріал, з якого будують підводні човни) – 4,5 г\куб. см, вуглепластику – лише 1,5 г\куб. см, а міцність у них однакова! Отже, використовуючи композитні матеріали, можна зробити вдвічі-втричі легший велосипед з тими ж характеристиками! Не останню роль також відіграє особлива (фюзеляжна) форма велосипеда, яка у поєднанні з дисковими колесами (замість спицевих) зменшує опір повітря на 12-17%. Ось ці «крихти» складаються у долі секунд, що й дають спортсмену перевагу у гонці.

– Але ж саме форма рами «Енея» стала причиною його заборони Міжнародною асоціацією велоспорту, хіба ні?

– Гадаю, заборона протримається ще років 5 чи 10, а потім її скасують. Це довга історія… Українська збірна на Олімпійських іграх 1996 року вже могла виступати на наших рамах, які тоді були в багатьох спортшколах, але їх просто проігнорували. Велогонщики їхали на італійських і посіли тільки 7-е місце. У 1997-му на Чемпіонаті світу в Австралії на «Енеї», взятому в оренду в спортшколах, наші спортсмени практично вибороли золото, але у фіналі впали і здобули срібло вперше в історії українського велоспорту! До нас зросла довіра як до виробника якісних рам, але водночас виникла жорстка конкуренція з боку Міжнародної спілки велосипедистів, котра, як відомо, підтримується відомими світовими веловиробниками.

Наша технологія на той час була надто дорогою, навіть елітні фірми не могли швиденько впровадити її у виробництво, тому фюзеляжну раму «Енея» просто заборонили! Ну нічого… Менш ніж за рік, вже до наступного чемпіонату, ми розробили нову трикутну велораму «Елін», на якій у Франції 1998 року збірна України таки стала чемпіоном світу. Протягом 4-х наступних років збірна команда України виборювала першість і призові місця на всіх престижних велозмаганнях!

– Що ж трапилося після 2002-го?

– На Олімпіаді 2004 року українська команда виступила на наших рамах, але під італійським брендом «Colnago». Подібна ситуація вже була: у 1998 році на нашій рамі використали логотип іншого спонсора. Тоді ми до цього поставилися з розумінням, а ось цього разу з Держкомспортом була укладена чітка угода, яка повністю виключала таку ситуацію. І що ми бачимо? Команда виступає на рамі «Елін», тільки не під брендом «Антонова», а під «Colnago». Закінчилося все позовом, і команди почали виступати на інших велосипедах.

– Пане Сергію, які, на Вашу думку, перспективи «Енея»? Чи не пора задуматися над його «нащадком»?

– Поки діє заборона, «Енею» недоступний великий спорт, окрім тріатлону. Зараз дуже багато любителів можуть дозволити собі таке задоволення як вуглепластиковий велосипед, оскільки технології постійно вдосконалюються, а ціни, навпаки, знижуються. Особливе зацікавлення викликає так званий міський велосипед, над яким ми зараз працюємо. Звісно, планується і реанімація наших “старих” конструкторських надбань, що дозволить виготовляти якісні спортивні велосипеди, здатні перемагати на елітних змаганнях. Уже з вересня-жовтня цього року запустимо їх виробництво.

– «Еней» узяв участь у велопробігові «Чумацький шлях до Північної Америки». Це він вперше представлений у Канаді?

– Так, доти у Канаді він ще не був. Сподіваюся, канадській публіці він сподобався!
Дякую українській діаспорі та всім небайдужим громадянам Канади і США за величезну підтримку України в її боротьбі проти московської агресії. Слава Україні!