Студентам-«грінченківцям» – майбутнім журналістам і рекламістам – випала нагода послухати лекції відомого європейського спеціаліста з реклами, маркетингових комунікацій, графічного дизайну та семіотики Христо Кафтанджиєва. Він – доктор філософії, професор реклами на факультеті журналістики Софійського університету. Член журі знаних міжнародних рекламних фестивалів, автор 6 книжок, які побачили світ багатьма європейськими мовами.

Пан Кафтанджиєв люб’язно погодився відповісти на запитання для «Грінченко-інформу».

– За першою освітою Ви філолог. Як захопилися рекламою?

– Лінгвістика дуже близька до комунікації. Кожен філолог – майже сформований комунікатор. Мені завжди подобалася реклама  – і як діяльність, і як заперечення комунізму. Тому захистив дипломну роботу з реклами ще далекого 1980-го, тоді, коли мої колеги «досліджували» мову та стиль Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.

Із цього все й почалося. Почав публікувати наукові статті з реклами, і 1992-го, коли комунізм в Болгарії помер, захистив кандидатську.

– Явна і прихована реклама. Що це?

– Нема такого поняття, як прихована реклама. Це вже піар, а піар – інша маркетингова комунікація. Власне, піар – набагато гірше, ніж реклама. З точки зору моралі. Рекламісти відвертіші – аж до цинічного ставлення. Але споживач знає, хто стоїть за кожною рекламою, – це рекламодавець і творці-рекламісти. Піарники ж увесь час говорять про мораль, а продаються рекламодавцям, ще й за малі гроші. Це неприємно.

– Що Вам подобається у рекламній праці?

– Багато чого. По-перше, це творча робота. По-друге, завжди цікаві люди поруч. Нема комуністів (втішено усміхається, – авт.)… Нові технології. І непогані гроші…

– Пане Христо, під час лекцій Ви демонстрували нам рекламні  відеоролики за участі дівчат, жінок. Дуже вродливих. Це такий класичний рекламний хід, прийом для успішного результату…

– На жаль, рекламісти часто користаються архетипом «краса – не краса». Але є багато соціальних реклам, де рекламісти його знищують. Журналісти та інші комунікатори теж надають йому перевагу. Так звані «лайфстайлмедії» заробляють свій хліб тільки завдяки цьому. Але в той же час всі журналісти і суспільство звинувачують рекламу в моральному занепаді, не помічаючи власний занепад.

– Ви входите до складу журі міжнародних рекламних фестивалів. На Вашу думку, що потрібно зробити його учасникам, щоб вразити суддів?

– Зазвичай найперше оцінюється креатив, тобто учасникам потрібно продемонструвати щось, що до цього часу не робили інші рекламісти. Метафоричне мислення і почуття гумору дуже допомагають.

– Чим корисні такі фестивалі для початківців?

– Сама лише участь не дає нічого. Треба перемогти, тоді з’являється імідж і престиж. А загалом – бачиш як розвивається рекламна індустрія: знайомишся з людьми, ввечері фуршет, багато красивих дівчат. Власне, фестиваль – це вже реклама. Хоча участь в ньому – річ дорога.

– Ви викладаєте в Софійському університеті. Є різниця між болгарськими і українськими студентами?

– А жодної різниці! Українські студенти, як і білоруські чи казахські, цілком європейські студенти: добре освічені, працелюбні, знають мови, мають високу комп’ютерну культура, з почуттям гумору. Якщо немає расистського ставлення, то всі вони можуть працювати в рекламних агентствах по всьому світу. На жаль, західний світ дуже замкнутий.

– Як дізналися про Київський університет імені Бориса Грінченка?

– Мій болгарський друг працював з цим чудовим університетом. Завдяки йому і познайомився з  тутешніми  вельми «просунутими» колегами-викладачами. Сподіваюся, що ця праця не на один рік.