«Спитайте Мієчку» – перша книжка письменниці Євгенії Кузнєцової. Побачила світ 2021 року у «Видавництві Старого Лева» й одразу знайшла своїх читачів: увесь наклад розлетівся за перший місяць. Того ж таки року роман потрапив до короткого списку номінантів «Книга року BBC».

В інтервʼю агентству «Укрінформ» Євгенія розповіла, що назва роману зʼявилася одразу – саме так вона назвала файл, коли тільки-но почала працювати. Щоправда, у видавництво рукопис надійшов з іншою назвою, але зрештою вирішили повернути роману його первісне «ім’я».

Євгенія Кузнєцова продовжує радувати читачів новими творами. У книгарнях з’явився її роман «Драбина», написаний в жанрі магічного реалізму. Його, втім, певною мірою можна вважати автобіографічним: стосунки з сестрою, взаємини в родині – багато у цьому творі почерпнуто з оточення письменниці.

Це із тих книжок, які одразу «втягують». Мимоволі вчитуєшся в кожне слово, заглиблюєшся в історію героїнь. Легка і світла – вона особливо смакує, коли на душі похмуро. Роман неочікуваних сюжетних поворотів. Поринаєш у життя сильних жінок і в кожній бачиш щось притаманне тобі, твоїм рідним, друзям. Бо головні героїні навдивовижу схожі на кожного з нас. Сімʼя, яка мовби ховається від життя в «притулку» – бабусиному будинку. Там, кожен з родини знайде притулок і можливість повернутися у своє дитинство. Бабусин будинок не позбавлений символічного. Кожна з героїнь намагається сховатися від негараздів, провівши останнє літо разом зі старенькою. А вона, бабця Теодора прожила довге життя, виховала дітей, онуків, побачила й правнуків. Її земний шлях добігає кінця і родичі це розуміють. Дівчата проводять час разом з нею, діляться таємницями, оберігають бабусю від лихих новин. Наприклад, про смерть кота, яка могла б її геть пригнітити. Тому й привозять у дім нову чотирилапу. Кішка-сфінкс видалася дуже потішною.

Сюжет роману розгортається довкола Соломії (тієї ж Мієчки). Вона готова допомогти кожному, хоча сама потребує помочі. Іноді їй просто хочеться втекти від реальності, де є хлопці Данило і Устим, яким вона подобається. Дівчина губиться у власних почуттях. Та врешті обирає кохання – Устима, намагається тимчасово відгородитися від реального життя, сховавшись в будиночку свого дитинства. Тут Соломія колись бігала поміж дерев, і тепер, дорослою, намагається змінити хатинку на краще: допомагає ремонтувати, перебудовувати терасу, опікується садом. Час, проведений тут, допомагає їй усвідомити власні помилки, які наробила через свою нерішучість. Дівчина не може збагнути саму себе, але в колі родини, тих, хто любить та найбільше розуміє її, повертає собі життєву впевненість.

Мієчка допомагає своїй сестрі Лілії та кузині Марті. Дівчата разом долають життєві негаразди одна одної. Марта приїжджає до бабусі на літо вагітною, але нікому не планує розповідати про їхнього батька. Лілічка вже має двох дітей. Але чоловіки її залишили…

У книзі спостерігаємо звʼязок поколінь: колись бабуся доглядала за онуками, які нині є її опорою.

Вони востаннє проводять час разом, суто жіночим товариством. Скоро не стане бабусі, залишаться спогади про щасливе дитинство… А поки можна на повні груди вдихати аромат ранкової трави й слухати шепіт саду…

Книжка читається на одному диханні. Мимоволі переносишся в той літній будиночок, і чужа бабуся стає рідною й тобі. Сюжет спонукає поринати у власні спогади, і ти вже сама бредеш босоніж ранішньою росою до власного будиночка серед саду, де ростуть груші, яблука, малина. Де колись була й твоя рідна бабуся, а тепер – лише її тінь. Тінь життя, що продовжує вигравати на сонці в шибках рідного забутого дому…