Михайло Сидоржевський, голова Національної спілки письменників України,   презентував  у Національному музеї літератури свою нову книжку. Цього разу – науково-публіцистичне дослідження про рідне село Солотвин що на Житомирщині.

Дійство вразило щирістю атмосфери, відвертістю автора та цікавими виступами гостей.

Михайло Сидоржевський розповів про задум книги, тривалу у часі роботу над нею, копітке опрацювання архівних документів. Мабуть, не кожен прозаїк готовий отак, відклавши рукописи новел, повістей, романів, узятися за таку жертовну працю – увічнити у мудрому слові, документах, світлинах здавалося б, звичайне село, яких сотні в Україні.

Але  який гострий, цей авторський погляд! Яких глибин істогричних пластів сягає! Автор зізнався, що  завжди любив історію, тому й літопис рідного села його дуже цікавив. Ще й такий багатий на події: вперше архівні документи згадують про Солотвин 1593 року.

Над книжкою пан Михайло працював довго. Ще у студентські роки збирав і записував спогади  односельців, які багато чого пам’ятали і як очевидці ділилися унікальною інформацією. Чимало майбутньому письменникові розповіли і його батьки. Маму Михайла називали «сільською енциклопедією»: вона знала всі родинні зв’язки односельців ледь не до  п’ятого коліна.

Сама книжка почала народжуватися у січні 2014 року. Але усі ці роки творення, аж до року виходу книжки у світ автор знаходив  нові факти та історії, якими збагачував цей труд. Багато матеріалів використано з відкритих джерел –  українських,  польських, частково російських, які нині вже недоступні через блокування ворожих сайтів. Чимало інформації автор почерпнув з праць  істориків, археологів, зокрема Володимира Антоновича, Сергія Гамченка, Павла Клепацького, Василя Кравченка. Користувався автор і дома сільськими церковними метричними книгами – 1759 та 1828 рокі: записами хрещень у місцевому храмі і реєстром померлих 1836 – 1875 років. Працював у архівах, зокрема в обласному та столичних, і, звісно, в  бібліотеках.

«…Я прочитав 30 оцифрованих томів «Архіву Південно-Західної Росії»,  –  зазначив Михайло Сидоржевський. – У  середньому по 1000 сторінок  кожен. І переконувався, що попри бідність наші предки уміли жити повноцінним життям. Я побачив побут, звичаї, в уяві ожили численні радісні й сумні події».

Побратими по перу, митці привітали автора із презентацією «найріднішої» книжки й побажали, аби кожен літератор  висловив свою любов до свої малої батьківщини в  такий спосіб – написав про людей межи яких виріс.

«Ця книжка – мій щит і мій меч у багатолітній війні зі споконвічним ворогом українців – чужим і ненависним русскім міром», – образно визначив мету свого видання Михайло Сидоржевський.