Під час медичної місії на Херсонщині разом з волонтерами «Frida» зустрічав багато сильних особистостей, котрі пережили нелюдські умови окупації і не зламалися, не пішли у спілку з ворогом, не зневірилися в нашій перемозі.

Серед них – фельдшерка Світлана, завідувачка фельдшерсько-акушерським пунктом в одному із сіл. (Для безпеки моєї героїні не називаю ані її справжнього імені, ні того все ще прифронтового таврійського села). Зустріла нас ясною усмішкою, вбрана в зелений медичний халат. З порога запросила до свого «закладу медицини» – напівзруйнованої будівлі, зведеної ще за радянських часів.

В окупації Світлана допомагала односельцям, лікувала їх на дому.

– В селі, – розповідає, є лежачі, – без ліків вони не можуть, і я ходила по хатах, Доводилося потай на роботі забирати медикаменти, медичні інструменти, бо росіяни сунули за нами назирці, з автоматами напоготові.

За словами фельдшерки, в їхньому селі рашисти перетворили на карцер-катівню шкільний підвал: кидали туди людей за найменшої підозри.

– Жінку два дні тримали. Думали, що вона нашу артилерію корегує.

Якось, пригадує Світлана, прийшов до неї чоловік з гематомою на оці. Як з’ясувала, його мордували окупанти: кілька днів били в підвалі, а потім устромили в око ручку. На щастя, око вдалося врятувати.

– Важко було, коли росіяни зайшли. А мені що залишалося робити? Не кидати ж людей напризволяще. Допомагала чим могла…