Ух, солом’яний дух!.. Слава, Вава, острівна губернія Крим знайшла-таки своє місце під крилом «дєржавного» мутагенного орла. Відтепереньки колишня курортна Мекка, а нині по правді кажучи знелюднена бека врочисто миропомазується на геополітичний пуп російської мови. Її, мови, «маліну»… чи то пак наукове кубло. А чого ж, із нинішніми кримськими губернськими фюреринятами, зо всіма отими їх заканавними сіятельствами гаспадами аксьоновими, константіновими со цековими в одному гамузі мова Пушкіна, Толстого і Блока на новокраденій заморській території РФ, у гнилозубих пельках «сєвастопольско-кєрчєнскіх отставних коз барабанщіков» «прєтєрпєла» такого разючого «развітія», що куди твоє діло: знаменита московська і санкт-петербурзька лінгвістичні школи проти кримських «язиковєдов» – як «прєзідент Діма» проти «прєзідєнта Вови». З одного Аксьонова за день неформального спілкування стільки натрусиш угноєних неологізмів та ідіоматизмів (складний лінгвістичний термін, в основі якого два звичні для Рашки слова: ідіот і мат) – скільки з шолудивого бездоглядного пса за цілісінький рік. Ось чому саме в Ялті оце нещодавно з великою помпою відбулася десята, ще й міжнародна і не така собі, а «научно-практічєская» конференція «Русскій язик в полікультурном мірє». Стяглися на це собраніє, якщо вірити казанію організаторів, «прідставітєлі» десяти «стран». Були там і наші «вчоні». Дуже, скажу вам, велелюдна депутація. З Дніпра, Запоріжжя і навіть з Києва. «Мать городов Русскіх» казанською сиротою представляла горезвісна «радєтєльніца русскава міра» «гаспажа» Зайцева, колишня регіоналка в Луганській облраді, а нині дбайливо пригріта сердегами зі столичного Національного університету  імені Драгоманова, яко «прєподаватіль».

Дуже, кажуть, «научна» вийшла конференція. А що вже «практічєска» – то хай ти сказишся!

Спершу дружно гепнули навколішки і, ревно б’ючи лобами, помолилися за «процвєтаніє в составє єдіной-нєдєлімой», потім вилаштувалися в чергу на «крєстноє цєлованіє». Припадали до «канонічеської» ікони «святаго велікорусского спасітєля і радєтєля імпєратора Ніколая ІІ». Живим іконостасом, начепивши той «святой лік» собі на шию, струко бовваніла обер-прокурор «врічєскій» Няша Поклонская. Приклавшись, отже, до богомазної государєвої указующої десниці, яка колись «во плоті» хвацько крутила сіятельними перстами дулі самій обер-фрейліні Вирубовій, а заодно і до зірки на Няшиному прокурорському погоні, «вчоний» люд вишикувався в шеренгу «ісполніть» гімна. Позаяк «зарубєжниє гості» явно плавали в нових михалковських гімнотворах, головуючий дозволив співати стару михалковщину, часів СРСРу. У нас, мовляв, в губєрнії «дємократія, свобода вліванія, поношєнія і волєіз’явлєнія».

Тому частина «вчоних», синіючи і надриваючи мацька, затягувала до кольок знайомий старорежимний приспів:
Партія Лєніна, сіла народная,
Нас к торжєству камунізма ведьот.

Дехто на високій хвилі язикознанія істерично кричав тут-таки втяти і «Боже, царя храні!», але пропозиція не знайшла одностайної підтримки.

Потім пом’янули хвилиною мовчання світлу пам’ять Валуєва «со страстотєрпєлівимі пріумножатєлями вєлічія русского язика».

А далі приступили до зачитування суто наукових трактатів, кожен з яких вітали бурхливими тривалими оплесками і палкими гаслами. На «ура» пішли, зокрема, доповіді: «Роль паузи в акцєнтірованії мислі (На матєріалах виступлєній В.В.Путіна)», «Вклад Ахмєтовой в русскую образность (по матєріалам ісслєдованій ростовского проффєсора Януковіча)», «От русского до новорусского. (Лінгвістічєскіє експєдіціонниє гуманітарниє матєріали, собранниє в Станічнолуганском районє ЛНР)».

Із заключним словом виступило «яво височєство удєльний князь Пєрєкопскій» Аксьонов.

«Я, біомат, рад, что, біомат, такая… шобла… тоість, шірокая учоная общєствєнность сьєхалася к нам в освобождьонний от бєндєровцов Крим, чтоби, біомат, заявіть всєму, біомат, міру, что русскій язик бил, біомат, єсть, біомат, і будєт язиком международнава, біомат, базара… Тоість, общака… То ість, біомат, общєнія. Падлай буду!»

Багато хто із зали, слухаючи аксьонівське «біомат», легковірно думав, що то якийсь спеціальний термін – з біології чи філософії. І тільки дослідники нецензурщини знали, що то спресований в одне слово «общепойнятний» матюк.

Після пленарних засідань були: робота в комісіях, виплата рясних відрядних срібняків («Просто дєньгі… єсть, ви дєржітєсь тут, харошєго вам настроєнія!») і грандіозний фуршет з ялтинською цибулею і сухими бичками під девізом «Крим корміт Рассію».

Потім усі «учоні» з конференції прийняли «научну» і «практічєску» резолюцію, в якій дуже вихваляли аксьонівсько-константіновсько-сцековські гузна, до яких милостиво їм далисьмо присмоктатися їхніми невинними, зате «вчоними» вустами.

Цілувала-слинила ці «тильні символи влади» і наша драгоманівська професорка, і її колеги з Дніпра та Запоріжжя. Українській делегації «із чувства братской любові» милостиво дозволили прикластися до п’ятих точок кримських «носітєлєй вєлікодєржавія» од душі, з прицмокуванням, хто скільки схотів.

Запоріжці теж різні бувають. Сі «вчоні», очевидно, із тих, які вночі, звиняйте, в горшки перепуджено дзюрять, а вранці оте все за поріг вихлюпують.

Коли в голові Росії вавка-Путін, такі запоріжці там якраз «ко двору».