З пишного яру у сумне провалля?

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля
.
Максим РИЛЬСЬКИЙ

Наші мовні пуристи ниньки гірко голосять з приводу якогось там сумного ювілею чи то харківського, чи скрипниківського правопису. Мене від того надсадного надриву патріотичних діафрагм теж аж підмива просльозитися.

Маємо незалежну Академію наук незалежної України. А в ній, в Академії, – незалежний Інститут української мови. А трохи вгору від того інституту, п’ять хвилин підстрибом по задирикуватій бруківці вулицею імені великого українця Грушевського –  свій рідний український уряд і таке ж ріднесеньке міністерство фінансів.

То нічого, що велика більшість шановних міністрів того українського уряду, їхніх заступників, заступників цих заступників і решти клерків, шпортаючись матнями у словах, зазвичай вимучує свій український «язик» переважно на публічних дефілядах, а в побуті та між собою «разгуварує» на «общє-їм-понятном». То нічого, бо де б їм, бідакам, тої літературної мови навчитися? Двадцятитомний «Словник української мови», який учені мужі академічного інституту у потугах підготували, дядьки і тітки з українського уряду так ловко профінансували, що книжки навіть до прилавків магазинів не додибали. Перші 2 томи ще якось прорвалися, а вже наступні 2 – ні на поріг. Тишком-нишком вимучили кількасот штук – і розтицяли кудись по бібліотеках. На прилавки не пустили. Ні за які гроші! Навіть стихійний гендлярський ринок з його попитом-пропозицією не спрацював! Навіть дикі закони звичайнісінького заробітчанства!!!

А ви кажете: Валуєв давно сконав. Та він живіший за всіх живих! Тілький тепер він – може, ВАЛУЄНКО. А мо’, ВАЛУБІЙ. Чи ВАЛУЙСМАН. І давно розклонувався, акурат на кількість номенклатурних крісел у нашій вищій українській владі. Сидить собі, цобцабекає, батіжком хвацько цвьохає, европейську Україну до цивілізації поганя. Ремигає для проформи двома-трьома десятками українських слів, а про решту – «нєт, нє било і бить нє может».
В часи махрової мовознавчої «білодідівщини» і совкового застою, 1980 року, останній, 11-й том академічного «Словника української мови» побачив світ тиражем 26 150 примірників.

СУКУПНИЙ тираж перших двох томів новітнього двадцятитомника – аж… 2 тисячі. По тисячі на том. Скільки намучили третього і четвертого томів – не знаю: ледь не державна таємниця.

То хто нам більша «вата»? І якої ви історичної пам’яті ще вагаєтеся, де оце направду слід декомунізацію чи й антитерористичну операцію проводити?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company