Без тіні пафосу: Революція Гідності справді героїчна сторінка новітньої історії незалежної України. З іменами Героїв Небесної Сотні, закарбованими нашою вдячною пам’яттю, і з мільйонами імен тих українців, які обрали європейське демократичне майбутнє України і рішуче стали в оборону цього доленосного вибору.

З Іллею познайомилися заочно. Чула його живий голос, бачила його фото. Середнього зросту, впевнена статура, на обличчі довкола очей малопомітні зморшки. Очі, кажуть, є дзеркалом минулого. В Іллі вони виразні, ще не вичах юнацький блиск. Голос упевнений, рішучий.

Ілля Шуптар народився на Сумщині, в Шостці. В дитинстві, можливо, мріяв бути футболістом, але життя пішло шляхом, вкоченим багатьма: школа, армійська служба у військах МВС. Після армії перебрався до Броварів, знайшов роботу собі до душі. Словом, утішався звичайним життям, своїми клопотами і мріями – як сотні тисяч земляків. Але настав час, коли доконче треба було сказати своє вирішальне слово: якої саме України хочеш для себе і нащадків.

Час, коли невільник обирає сите стійло, а людина честі – свободу і гідність.

– Перший раз на київський Майдан пішов у компанії хлопців, з якими разом працював, – згадує Ілля. – Я тоді взагалі вперше був у центрі Києва, доти все ніяк не випадало побачити Хрещатик.

Оті перші враження незабутні: море людей і відчуття єдності, що перехоплювало дух. Майдан пашів жаром протесту, і тоді Ілля зрозумів: ця потужна спільнота здатна змінити хід історії.

– Я теж хотів розвитку країни і, звичайно, виступав проти влади Януковича.

Попервах Ілля приходив вряди-годи, після роботи. Потім став приходити частіше, залишався там надовго.

Один день йому особливо запам’ятався.

– Мені вже виповнилося 20. Прочув про акцію «Мирний наступ». Після зміни і приїхав на Майдан, щоб її підтримати. Побачив, як тренуються люди зі щитами, палками, як збиралися колони людей, і прямували вгору Інститутською вулицею. Їх було дуже багато. Я теж пішов з ними. Тоді вперше був там без своїх друзів, з якими працював. Познайомився із сімейною парою з Керчі.

Яким же було здивування Іллі, коли побачив своїх колишніх колег по службі в полку спеціального призначення «Тигр». Адже саме в цьому спецпідрозділі МВС України, дислокованому в Криму, Ілля відбував строкову службу.

– «Тигрята» вже були на Майдані.

Колона протестантів йшла, вигукуючи «Слава Україні!».

– Пам’ятаю, йдемо вулицею, а на балконі будинку стоять хлопці, один з них грав на волинці Гімн України.

Мелодія линула, мов ріка емоцій, долучалася до тисяч інших голосів, що лунали довкола за права і гідність, підтримуючи кожного мітингувальника у прагненні до свободи і демократії, змінити на краще своє майбутнє і прийдешнє країни.

А потім почався жах каральної операції проти мирних людей. Коли слухала розповідь Іллі, мимоволі ціпеніла: такі жорстокі методи придушення мирної ходи могли благословляти тільки нелюди у владі. Бо неочікувано для демонстрантів з дахів прилеглих будинків карателі у балаклавах й у формі без розпізнавальних знаків почали скидати світло-шумові гранати, стріляти з помпових рушниць. Влада насівала панічний страх, він летів у колони смертельною ударною хвилею і розбивався об цю живу злютовану стіну. У масу, яка скипала гнівом і рішучістю. Загроза смерті теж цементує людей для опору. Тоді самооборонівцям майдану вдалося піднятися з протилежного боку даху і відтіснити нападників. Але натомість з підворіть і бічних вулиць з’явилися «тітушки», озброєні вибуховими пакетами. З колон протестувальників виносили багатьох контужених та поранених.

… Думки про Майдан не давали спокою. Увечері з екрана телевізора побачив знайоме місце, те саме, де він був сьогодні зранку: жорстокі кадри розстрілу мирних людей,.. БТР зносить барикаду,.. тіла полеглих… Боліло тіло від вранішніх дубців, та ядучих газів, але в цей момент криком кричала душа – від того всенародного болю, який назавтра вихлюпне на Майдані поминальним реквіємом «Гей пливе кача по Тисині».

Нині Ілля Шуптар працює пожежником. Теж на лінії вогню, враховуючи воєнний стан і майже щоденні сирени повітряної тривоги.

А в пам’яті – той великий дух єднання, яким тоді зміцнився на революційному Майдані. Коли люди боролися за спільну мету і ставали нацією.

– То було відчуття такої сили, що гори могли б зрушити!