«Друзі, раді вам повідомити…»  –  ось уже кілька днів захлинається на FM-радіо, пхається у всі інтернет-шпарини видавництво «Брайт Букс».
Що ж то за алярм, що то за «нова радість стала, яка не бувала»?

Виявляється, афішують новину про вихід у світ спогадів Володимира Горбуліна, якими одразу ж починає молодцювато торгувати інтернет-книгарня названого видавництва.

І все було б добре, якби не «але».

«Гук» про небачену подію, оте припрошування-розхвалювання, виголошується по-нашому, людською мовою, але за обгорткою замість доброї «цукерки» – щось на кшталт дохлого «мішки на сєвєрє».

… «Книга Владимира Горбулина «Мой путь в зазеркалье» содержит уникальный материал его личного общения со всеми президентами Украины и первыми лицами целого ряда государств...».

Питається: для кого цей «унікальний матєріал» колишнього багаторічного секретаря Ради національної  безпеки і оборони України, виданий в Україні і розрахований тут реалізовуватися?! Невже для українців?

Якщо так, то невже автор разом з отим гіперактивним видавництвом не розуміє, не усвідомлює, що ця книжка, це «Зазеркалье»  – таки відверто зневажає мову титульної нації. Що багатьом українцям буде просто  ніяково брати до рук се чужомовне писання, що наче викличний «чолом!» московському загарбнику?

В таке  «зєркало» не задивлятися – його сахатися треба.

Пригадався недавній рекламний лемент довкола телесеріалу «У неділю рано зілля копала». Його також афішували та розхвалювали по-нашому, а дійшла справа до трансляції – герої фільму раптом «заштокалі» і «закакалі» на «общєдоступном».

За кого ж ви нас маєте, дядьки отечества чужого?  Ті, хто все ще солодко живе в чужому задзеркаллі, хто на людях каже, що «копає», а насправді – риє, підкопує та «потчуєт» нас отруйним зіллям.