Ambo olie. Амбодик

Історична література тривалий час тиражувала думку, що засновниками медичної справи, освіти та науки в Росії були німці, голландці та представники інших національностей Західної Європи. Це не відповідає дійсності. Хоч це правда, що в Московії часів Петра I медичну справу організували переважно чужинці: своїх освічених фахівців практично не було. Але про заслуги українців у цій царині майже ніде не згадується.

Втім у другій половині XVIII століття поміж західноєвропейських медиків Санкт-Петербурга стали частіше зустрічатися українські прізвища. Особливо відзначилися наші краяни як організатори медичної освіти та науки. Український дослідник Василь Плющ наводить приклад: членами найвищого керівного медичного органу Російської імперії, Державної медичної колегії впродовж XVIII століття були 15 українців: Мартин Тереховський, Нестор Амбодик-Максимович, Павло та Олександр Шумлянські, Іван Полетика… Андрій Закревський певний час її очолював. А Никон Карпінський входив до Медичної ради при міністерстві внутрішніх справ.

Читаємо історика і краєзнавця Олексія Кривка: «27 жовтня 1742 року в родині священика, настоятеля церкви Успіння Богородиці, що в містечку Веприк Полтавського полку, народився хлопчик. За традицією тих часів, ім’я немовляті давали за церковним календарем. 27 жовтня церква відзначає день святого Нестора-літописця. От батьки і вибрали це ім’я для свого сина».

Початкову освіту Нестор здобув у церковнопарафіяльній школі. У Києво-Могилянській академії одержав на той час фундаментальну середню та загальну вищу освіту. А потім Нестора в числі найкращих студентів направляють у Санкт-Петербург – в новостворене Головне народне училище, перший в Росії педагогічний інститут. Та допитливого юнака притягали природознавство, а особливо – медицина. Про це він так писав у передмові до своєї книжки «Мистецтво сповивання…»: «Мне и на мысль на приходило, чтобы когда ни есть обучаться врачебной науке; а еще и того менее, чтобы быть для других путеводителем в повивальном деле».

Не провчившись і року в столиці, Амбодик-Максимович вступає волонтером до медико-хірургічної школи при Генеральному сухопутному шпиталі: її тоді вважали найкращою медичною школою Росії. Проте рівень навчання не задовольняє амбітного юнака. Зібравши гроші, вони удвох з Мартином Тереховським виїжджають у Францію, стають студентами медичного факультету Страсбурзького університету. Попри побутову скруту навчаються успішно. І вже за рік доля їм усміхнулася: обом призначили стипендії, які заснувала княгиня Катерина Голицина-Кантемір «для обучения врачевательству». Нестор із захопленням та цікавістю відвідує уроки акушерства професора Рідерера, студіює різні медичні дисципліни, зокрема акушерство, ботаніку і так звану матерію медику. 1775 року блискуче захищає дисертацію на тему: «Про печінку людську», стає доктором медицини й отримує відмінний атестат від декана університету професора Шпільмана. Перед його талантом відкриваються двері європейських університетів для продовження наукової кар’єри, та Нестор поспішає на батьківщину. Саме тоді українська еліта мріє про відкриття університету в Україні. Але мрія не здійснилася: спротивився царський уряд.

Склавши іспити при Державній медичній колегії, Амбодик-Максимович одержує посаду молодшого лікаря Петербурзького адміралтейського шпиталю, з обов’язком навчати повивальній справі учнів при головних шпиталях Петербурга і Кронштадта. Він активно береться до праці, продовжує вдосконалюватися, зокрема в акушерстві, і перший в Росії починає читати студентам систематичний курс лекцій з цього напряму медицини. Супроводжуючи їх демонстрацією пологів. Щоб не ображати сором’язливості, породілей, розробляє «фантом» жіночого таза, з лона якого наочно з’являється макет дитини, виточений із дерева. За його власними малюнками і моделями були виготовлені прямі і вигнуті сталеві щипці, відомі ще під назвою «кліщі», з дерев’яними рукоятками, срібний катетер та інші інструменти, які й сьогодні використовуються в акушерстві.

Брак підготовлених викладачів примушує медичну владу 1779 року призначити Амбодика професором Кронштадської шпитальної школи. Він викладає фізіологію та медико-хірургічну практику. Проте без особистого задоволення. Головно тому, що не міг працювати в акушерстві, яке весь час його цікавило. 1781 року Амбодика знову переводять до столиці, він стає професором Медико-хірургічної школи. У «бабичьей школе», викладає акушеркам, учням шпиталів, «підлікарям». Навчання організує по-новому, поєднує теорію з практикою в пологовому відділенні Виховного будинку. Через рік Медична колегія присвоїла йому звання професора акушерства. Беручи до уваги величезну на той час смертність дітей та породілей в Російській імперії, Амбодик-Максимович заповзявся піднести на належний рівень санітарну справу, дати в руки малоосвіченим лікарям, підлікарям та повивальним бабкам хоч основи медичних знань. У листі до Павла I пропонує організувати при всіх лікарських управах школи для підготування повивальних бабок, зорганізувати у кожному губернському шпиталі родопомогові відділи, в яких навчали б повитух.

Зрештою Амбодик-Максимович видає перший в Росії великий оригінальний підручник з акушерства. Капітальну працю з великою кількістю малюнків, докладною анатомією жіночих органів, поясненнями як проводити пологи, доглядати за дитиною, лікувати жіночі та дитячі хвороби… На той час навіть не існувало наукової медичної термінології російською мовою: лікувальні заклади практично перебували в руках іноземців. Книжка українця Амбодика стала першим оригінальним російськомовним посібником з акушерства. Він також перекладає з французької, німецької, латинської фахові праці для популяризації в медичних колах. Незважаючи на обмежені статки, зазвичай видає їх власним коштом. Бачить, як важко студентам-медикам працювати з іноземною літературою, і приходить до думки створити тлумачний медичний словник. У 1783 році з нову ж таки на свої кревні видає «Анатомо-физіологічний словник». Спорядивши цю капітальну книжку ще й двома науковими трактатами «О пользе анатоміи» та «О пользе фізіологіи», в яких розлого характеризує ці науки, їхній взаємозв’язок та значення для медицини.

Нестор Амбодик-Максимович був активним прибічником розвитку вітчизняного лікарського рослинництва. На Полтавщині, де жили його батьки, ретельно вивчав флору. І дійшов значущого висновку: вплив корисних рослин на організм людини залежить від віку, періоду розвитку, часу збирання та умов зберігання трав. Відтак став першим фітотерапевтом, науково обґрунтувавши застосування в медицині лікарських трав. 1795 року видає «Словарь ботаніческій»: там рослини та їхні частини названо латинською, німецькою і російською мовами. Цього разу кошти на видання дало «Императорское вольное экономическое общество», членом якого його обрали «за заслуги перед наукою».

Його ґрунтовні наукові твори і переклади стали знаковими для поширення медичних і санітарних знань та основ фітотерапії в Росії і в Україні. 1797 року за ініціативи Амбодика в Петербурзі засновують Повивальний інститут (нині НДІ акушерства, гінекології та репродуктології імені Д. О. Отта СЗО РАМН).

Він ніколи не забував свій рідний край, свою отчину. Його приїзд до батьків, у милий серцю Веприк, перетворювався на своєрідне свято здоров’я. Адже односельці, не маючи ані лікарні, ні спеціалістів, були позбавлені медичної допомоги. Сподівалися лише на свого великого земляка. І професор ніколи й нікому не відмовляв у медичній допомозі.

Піклуючись про здоров’я інших, сповна віддаючись улюбленій справі, не шкодував себе. У 58 років, занедужавши, змушений був відмовитися від викладання у Повивальному інституті. Залишився петербурзьким міським акушером. За три роки до цього домігся дозволу Медичної колегії на повторне видання 16-ти томів своїх наукових праць і перекладів. Свою ж велику бібліотеку заповів Медико-хірургічній академії. До кінця днів своїх консультував у Калінківській лікарні. Помер 24 липня 1812 року в Петербурзі.

Студенти і викладачі Української медичної стоматологічної академії, що в Полтаві, намагаються зібрати матеріали, присвячені Нестору Амбодику-Максимовичу. 2003 року тут встановили погруддя видатному землякові.

Російський письменник Валентин Пікуль писав: «Першим із російських вчених я назву акушера Н.Амбодика-Максимовича, що збагатив своє прізвище латинською прикладкою «Амбодик». Син українського священика, він сам поїхав вчитися в Європу…» Отією латинською прикладкою (ambo olіе, «скажи двічі») вчений ввічливо нагадував про повтор його імені. Тому в медичних колах, серед науковців Нестора Максимовича Максимовича, його найчастіше називають просто – Амбодик.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company