Фільм «20 днів у Маріуполі» українського воєнного кореспондента та письменника Мстислава Чернова вкрай важкий і психологічно, і морально. На великому екрані пече кожна найменша деталь – пронизує свідомість, збурює потрясіння. Занурюєшся в жахливу атмосферу війни, переживаєш почуття людей, які перебували в Маріуполі. З першої хвилини цієї документальної хроніки мимоволі не стримуєш слізного відчаю, опинившись віч-на-віч з гігантської руїною, яка колись була квітучим містом. Розумієш, що це не ігрове кіно, не якась мильна мелодрама, а реальність пекла, яке пережили і переживають люди.

Автор розповідає про події англійською мовою, але розповідь і відеоряд супроводжують українські субтитри. І навіть ця «двомовність» вражає, коли уявляєш, як цю історію сприймають десь далеко від України, далеко від війни і масових убивств мирних людей.

Документальна панорама жорстока: зруйновані будинки, людські рани та епічний «танок смерті». Кадри, які засвідчують самовіддану працю героїв-медиків. Під постійними обстрілами, бомбардуванням, при нестачі елементарних ліків, світла, води, тепла виборюють життя кожної людини. І нестерпний біль утрати. Дитини чи дорослого.

Відеоісторії наших диво-воїнів, справжніх титанів, які боронили місто – почасти навіть голіруч. Попри всю складність і навіть певну приреченість ситуації, сповнили свій лицарський обов’язок.

Дивилася цей фільм майже у порожньому залі, разом із п’ятьма людьми. І це пекло не менше, ніж побачені кадри. Можу зрозуміти, що не кожен із нас готовий бачити на екрані таку страшну реальність. Але ми живемо у ній. А отже мусимо дивитися такі фільми, щоб іще глибше усвідомлювати, чому повинні відмовлятися від усього російського, викорінювати навіть рецидиви «русского міра» з нашого простору і з наших душ. І робити хоч маленький крок до нашої перемоги. Неважливо чи то донат, чи волонтерство, чи просто відмова від всього ворожого.

«20 днів у Маріуполі» – про те, що війна – це рентген, який просвічує людське нутро. І світле, і темне.

Це про те, яку жахливу ціну платимо щодня, втрачаючи на цій війні з ненаситною ордою найкращих.

Це про те, що кожен має долучатися до боротьби з лютим ворогом.

Війна триває… Не тільки на Сході і Півдні. І не тільки на переритих окопами позиціях. Це війна цивілізації проти тоталітарного дикунства.