Орлине серце і душа орлина

У грудні минуло 65 років від дня смерті Василя Єрошенка, есперантиста, педагога сліпих, мандрівника, письменника. На жаль, широкому загалу його ім’я невідоме. Писав Єрошенко, а ще точніше, оповідав, есперанто та японською мовами. У середині тридцятих років створив дитбудинок для сліпих у Туркменській РСР – схоже, за зразком відомих місіонерських шкіл Британської Індії. Ймовірно, Василь Єрошенко був тоді єдиним в Радянському Союзі незрячим керівником такого закладу. Принаймні, про інших ми не знаємо.

Він народився за старим стилем 31 грудня 1889 року у селі  Обухівка  Старооскольського повіту Курської губернії, у заможній селянській родині. Був третьою дитиною у великій сім’ї. Мати,  міщанка зі Старого Осколу, народила одинадцятеро, а може, й більше дітей – не всі метрики збереглися. Вижило семеро. І всі отримали добру освіту. На той час сім`я мала у користуванні, а згодом – у власності понад 27 десятин землі. Батько Яків Єрошенко походив з роду переселенців на Слобожанщину, пізніше записаних дворовими кріпаками.

Василь, перехворівши на кір, у чотирирічному віці цілковито втратив зір. Батьки віддали його до Московського товариства піклування, виховання та навчання сліпих дітей. Тут він здобув початкову освіту за програмою чотирикласних міських училищ та фах скрипаля і з 1908 по 1914 рік працював у симфонічному оркестрі сліпих.

Свій досвід есперантиста, мандрівника, вчителя сліпих дітей Василь Єрошенко втілював у художніх творах. З 1913 року вони виходять мовою есперанто, а через три роки – і японською. З часом з’явилися і переклади. У доробку письменника-символіста чи не найвідоміша оповідь – «Серце орла», написана японською 1921 року , а на наших теренах уперше опублікована російською мовою з китайського перекладу Лу Сіня. Мій переклад безпосередньо з японського оригіналу українською називається «Орлині душі».

В оповіді йдеться про орлят, які впали в долину і після тривалого полону у людей відмовилися летіти до Сонця. Замість них батьки-орли виховали двох синів мисливця. Брати «Орлині Душі» очолили повстання горян проти потужної сусідньої країни. Від страти на ешафоті мужніх героїв врятували птахи-друзі. Найвідоміший текст дав назву першій в СРСР збірці творів В. Єрошенка «Сердце орла», виданій російською мовою 1962 року.

Мені довелося попрацювати з кількома варіантами тектсу В.Єрошенка: і з російським перекладом з китайської В.Куніна, і з перекладом мовою есператно з японської. Сама двічі перекладала з японської – українською та російською мовами. Переклади вимагали  різноманітних коментарів і досліджень. Так виявилося, що і Лу Сінь, і японський видавець Такасугі Ітіро зняли останню фразу згадуваного Єрошенкового твору, його коду: «Й ти, читачу, молися про те, щоб набути орлиної душі, яка порятує світ та людство». На думку публікаторів 1922 та 1959 років, така кульмінація нібито зводить до банальності весь текст «казки», руйнує його (!) і тому, мовляв, її треба прибрати. Зберіг авторський задум лише японський редактор першої збірки Єрошенка «Yoakemae-nouta» («Досвітня пісня»), його друг, письменник та драматург Удзяку Акіта.

У перекладача, який відповідально працює і поважає свого автора, не може бути недомовленого чи знехтуваного. У побудові фраз «Орлиних душ» я відчула  відлуння біблійних текстів, але коли вперше перекладала з японської, така аналогія здавалася недоречною. У коментарях лише зазначила, що оповідь має байкову структуру з фабулою і мораллю і спирається на англо-американську просвітницьку традицію. Згадаймо притчу Дж. Еггрея про орла, який виріс серед курей і думав, що не може літати. Але справжньої природи тексту Василя Єрошенка тоді, на жаль, не зрозуміла.

2016 року «Орлині душі» у моїх перекладах українською та російською вийшли окремою книжкою: паралельно брайлем і збільшеним шрифтом. Робота над виданням вимагала нових коментарів і переднього слова з урахуванням психології  незрячого автора. Ретельно працюючи над перекладом, зрозуміла, що Василь Єрошенко спирався на власний життєвий досвід, а відкинута попередніми видавцями остання фраза – не що інше, як спільна молитва вірян і пастора. В основі  твору, серед інших джерел, –  християнська проповідь, блага вістка про Спасіння і про те, як його можна досягти. Висновок  незмінний – спасає лише Бог. Біблійна основа тексту вимальовувалася для мене дедалі яскравіше.  В оповіді помітні переспіви  віршів зі  Старого Заповіту: «Вихід», «Повторення Закону», «Ісаї», відлуння кількох псалмів. Зрозумілим став рефрен  пісні орлів – хвала Сонцю. Та й притча Дж. Еггрея, негритянського пастора, який походив з колоніальної Африки, теж, по суті, є проповіддю.

Другим джерелом тексту Василя Єрошенка  за радянських часів називали «казку» – середньовічні бестіарії, де йшлося про реальних та міфологічних тварин. Звідси й гострозорий орел – цар птахів, який може невідривно дивитися на сонце і навіть преображатися: злинувши до нього та пірнувши у живодайне джерело, оновивши і загостривши об скелю могутні дзьоб та кігті. У відомому Абердинському (Британія) бестіарії йдеться про орла, що з високості пірнає вниз за рибою (символ Христа) й оновлюється у променях сонця. У біблійному «Повторенні Закону» Бог співвідноситься з орлом, а у «Виході» читаємо:  «Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе» (гл. 9).

Звідки в оповіді Василя Єрошенка християнські традиції, близько сприйняті японськими читачами? Засновником Московського товариства піклування про незрячих став німець Генріх Дікгоф, обер-пастор Лютерансько-Євангелічної церкви. І хоча ця школа мала статус міжконфесійної, Закон Божий був обов’язковим в усій Російській імперії. А у школах для сліпих – то й поготів: Бог мав стати для незрячих опорою і втіхою у їхньому «безпросвітному» житті.

Однак проповіді про Бога в образі орла не характерні для традиційних православних і католицьких проповідей. Хіба що зрідка до нього звертаються німецькі лютерани. А от в Англії і США серед протестантів та євангельських християн, існує потужна традиція вибудовувати проповіді про орла  як одного із символів Бога.  Такі проповіді, композиційно подібні до творчості Василя  Єрошенка, дуже часто виголошують і зараз. Навряд чи автор читав середньовічні бестіарії, але напевне слухав на схожі пасторські повчання.

Варто згадати і про стажування Василя Єрошенка 1912 року у Великій Британії, у Норвудському королівському коледжі для сліпих, створеному незрячими британцем, євангелічним християнином Томасом Ермітажем  та американцем Ф.Й. Кемпблем, вірянином церкви Новий Єрусалим в американському Бостоні та пресвітеріанської церкви у Норвуді.

Наступним для Василя Єрошенка стало навчання у Токійській школі для сліпих у 1914 – 1916 рр.  Серед її засновників були місіонери Церкви Шотландії, Лютеранської церкви Америки та новонавернені до християнства японці-методисти. Після випуску Єрошенко перебрався до Таїланду, де, працюючи масажистом, намагався заснувати школу для сліпих, але марно. У нинішній М’янмі, а тоді Бірмі, провінції Британської Індії, Єрошенко знайшов роботу за фахом. Двічі відвідував Індію: Калькутту, Бомбей, імовірно, Мадрас. Знайомився з місцевими школами для незрячих.

Писав, що під час його роботи у школі Нижньої Бірми було 33 учні: близько десяти сиріт і стільки ж  напівсиріт. Усі злидарювали. Для вчителя з Росії бірманський брайль був дуже незручним, а мовою спілкування, природно, слугувала англійська.

До 100-ліття перебування Василя Єрошенка у Бірмі  маємо можливість розпочати створення справді наукової біографії письменника – залучивши багато нових документів, насамперед британську та американську місіонерську пресу, довідники Британської імперії. Мені вдалося знайти оголошення про вакансію на посаду завідувача школи, отож зрозуміло, що Василь Якович не просто подався абикуди до Індії, а шукав постійної посади. Втім, від завідування вимушено відмовився. На заваді серед іншого стало і його захоплення бахаїзмом, недоречне у християнській місіонерській школі. Пізніше Єрошенку запропонували  посаду вчителя. Але він як іноземець з революційної Росії перебував під наглядом поліції. Виникали непорозуміння і проблеми, а тому у вересні 1918 року зі школою довелося попрощатися.

Джерел про життя Єрошенка в Індії обмаль. Відомі його листування та промова «Що таке сліпота», виголошена у листопаді 1917 року. Імовірно, що наприкінці 1918 року, сліпий просвітитель відвідав ашрам Рабіндраната Тагора неподалік Калькутти. Редактор творів Тагора та його друг Чарльз Ендрюс був глибоко вражений зустріччю з Єрошенком і зазначав, що Василь видався найяскравішим із чотирьох прочан-росіян: найуважніше слухав поета і ставив найрозумніші запитання. Серед інших джерел про «східний період»  нашого героя згадаємо «Записку Читинскому кружку социалистов-эсперантистов о тов. Ерошенко» (1921 р.),  нарис  самого Василя Єрошенка «Слепые Запада и Востока» (1927 р.), а також біографію письменника, створену значно пізніше Такасугі Ітіро.

У Радянському Союзі уникали детальних розповідей про поїздки Василя Єрошенка до Індії та Японії, не лише через брак матеріалів, а й тому, що він на той час захопився духовними пошуками. Цікавився бахаїзмом, буддизмом, синтоїстськими течіями, теософією. Проте близьке коло Василя Єрошенка було переважно християнським. Листи і згадана промова переконують: він добре знав Євангелія і цитував Святе письмо. Саме християнство, а головним чином течії Реформації у Європі, сформували нове, доти незнане уявлення про абсолютну цінність для Бога будь-якої особистості: сліпого, глухого чи каліки. Кожен має і свої вади, і свій дар від Всевишнього. Бо заради принижених і гнаних приніс себе у жертву Ісус Христос, який сказав про сліпого в Єрусалимі: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому» (від Івана, гл. 9).

Вивчення жанрової природи «Орлиних Душ» привело до розуміння, що проповідник, притчу від якого Василь Єрошенко переказав пізніше у Японії, мав бути баптистом або методистом, імовірно, незрячим. І пов’язаним із вихованням сліпих дітей: до них настанови тренуватися, розвиватися і прагнути втілювати мрії. Зрештою проповідник мав бути індійцем, який мріє про повалення британської імперської влади. Міфологічне споглядання сонця в оповіді замінене рухом, дією, прагненням до небесного світила. Таку людину вдалося встановити – це фундатор Калькуттської школи сліпих, незрячий пастор і вчитель Лал Біхарі Шах.

Отже, в цілісному тексті письменника-символіста немає і не може бути «зайвих» чи відкинутих частин, а правильне визначення жанрової природи та біблійної основи тексту, життя і духовних пошуків автора зобов’язує нас повернути у першооснову завершальний акорд оповіді Василя Єрошенка: «Й ти, читачу, молися про те, щоб набути орлиної душі, яка порятує світ та людство».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company