Їдемо в Норвегію. Муніципалітет Тіме та три українські громади – Борзна, Батурин і Високе – уже кілька років розвивають різнобічне партнерство. Минулого року започаткували проєкт молодіжного обміну, який профінансувала Програма міжнародної співпраці Європейського Союзу «Erasmus+». І на початку квітня цього року дванадцять українських підлітків та троє вчителів вирушили у неблизьку подорож.

У кожного з нас різні інтереси та досвід. Олександр Дацько родом із Харкова, але нині проживає в Бозні. Каже, що давно цікавився норвезькою природою, тому з нетерпінням чекає нагоди побачити її наживо. А Яна Богдан більше концентрується на внутрішньому світі людей. Дівчина розповідає, що не будує грандіозних очікувань, але дуже хоче порівняти менталітети українців та норвежців.

Шлях через кілка кордонів подолано, ми дісталися до Боретунета – місця, в комуні Клепп, де люблять відпочивати норвежці, любителі природи, спокою та серфінгу. Вийшли на землю Скандинавії, але ще не встигли і валізи поставити, як на першому поверсі нашого мешкання залунала музика і вітальню миттю заполонили підлітки. Церемонія знайомства швидко перетекла у співи:  норвезькі треки чергувалися з українськими, лунали пісні з євробачення… Це правда, що музика – універсальна мова. В такій приємній атмосфері зароджувалися перші діалоги, жарти, знайомства.

Наступного дня нам влаштували екскурсію до міської ради, молодіжного центру, середньої та старшої школи, музею письменника Арне Гарборга. Для більшості норвезьких підлітків цей тур був звичним, зате у нас деякі місця викликали справжнє захоплення. Школяр Лев Душа, з Батурина із захватом ділився свіжими враженнями про молодіжний центр «Møllekjellaren»: «У них там навіть студія звукозапису є! Навіть уявити не можу, скільки підлітків у нашому місті хотіли б створити свої гурти, мати можливість отак як тут, приходити грати». Звісно, очима туриста, зазвичай, багато що видається бездоганним. Більше про функціонування міста довідалися під час групового завдання, коли відповідали на запитання: «Що б я хотів змінити у своєму місті?». Виявляється,  у кожного населеного пункту навіть благополучної Норвегії є свої переваги і свої недоліки. Просто вони часто занадто різні, якщо порівнювати з нашими.

Третього дня дивуватися довелося уже норвежцям: ми представляли свою культуру. На кухні вчителі і учні: досвідчені господині пораються з борщем, підлітки чистять овочі, нарізають, натирають… І зайвий раз не заважають. Поки в каструлі кипить, а на сковорідках шкварчить, допитливі норвезькі підлітки обережно поодинці зазирають на кухню: коментують приємний аромат страв, цікавляться, чи немає часом у дерунах свинини…

От страви уже на столі: сімнадцять літрів борщу і понад сотня дерунів. Нам це відомо: у кожної української господині свій рецепт приготування рідних страв. Наш борщ вдався «компромісним», зате деруни величалися двох видів: крупно та дрібно потерті (норвезька дівчина Олава прозвала їх за це «сірими» та «жовтими»). Частуємо господарів і затамовуємо дихання: чи сподобається? Нарешті для нас хвилина полегкості: і у тарілках дегустаторів вже проглядається денце. Таки сподобалося! Хтось уже й другу порцію бере, а хтось «вдосконалює» наш рецепт на норвезький лад: додає до борщу… макарони.

Після такої доброї трапези «частуємо» норвезьку публіку українськими піснями, грою на сопілці та баяні, демонструємо вишиванки. Такі звичні для нас речі, відчувалося, господарі сприймали щиро й зацікавлено. Свято повільно перейшло у танці під українсько-норвезько-англійський музичний мікс. А потім Хала, Одін та Ерленд, члени молодіжної ради, влаштували прецікаві вечірні дебати. У цьому гамірливому товаристві вже важко було відрізнити, хто з якої країни.

*   *   *

Наша дружба народжувалась розмірено й невимушено. Українсько-норвезька команда пройшла разом все: і сильні вітри, і холодну воду Північного моря під час серфінгу, і важку дорогу до Прейкестолена. Для багатьох цей момент став як випробуванням, так і найяскравішим спогадом. «Для мене такий досвід був дебютним, і я дуже йому рада, – ділиться враженнями про гірське сходження Єлизавета Лагойко з Батурина. – Гадаю, у майбутньому ще не раз ходитиму в гори».

Останнього дня норвезькі друзі демонстрували нам свої національні костюми – бунади. Їхня вишивка чимось нагадує українські мотиви, але на вигляд інакша. Дівчата розповіли, що зібрати такий костюм коштує дуже дорого, тому ставляться до цього вбрання з особливим трепетом. Ще ціннішим  бунад стає, коли його дарує близька людина. Аманді її дорогий костюм вишила, повністю зібрала та подарувала бабуся. Фасон і колір бунада відрізняється в залежності від місцевості, але всі вони пошиті з натуральних і дуже щільних тканин. У вбранні кожної дівчини, окрім сорочки – багатошарова спідниця, фартушок, накидка, два види головних уборів, черевички, гаманець та срібні прикраси. Коли розглядала ці костюми, мимоволі думала: як би було гарно, щоб кожна українська дівчина, окрім вишиванки, мала у своєму гардеробі вихідну крайку, плахту, корсетку, дукачі…

А якими незабутніми видалися наші спільні спортивні турніри! Уявляєте, разом з підлітками спортивні завдання виконували очільники муніципалітету! Отак ви, а поряд керівник цілої громади. І ви разом висите на перекладині – вправа на витривалість… Або розплутуєте головоломки… Отака вона, норвезька близькість влади до народу.

Хай як гарно гостювати, а добрі гості міру знають. Настав момент прощатися. І ми, хто тиждень тому зустрілися незнайомцями, тепер плакали та обіймалися що є сил. Ось так Time (муніципалітет) і  time (англійською час) зробили з групи підлітків одну велику родину і добрих друзів.