Найбільшу в Україні теренову гру «Гурби-Антонівці 2026» завершено. Шістдесятигодинний вишкіл просто неба традиційно проходив на межі Рівненської та Тернопільської областей. Місце вибрали не випадково: саме тут у 1944-му відбулася найбільша битва між загонами УПА та внутрішніми військами НКВС, яка отримала в історії назву «бій під Гурбами». Ця подія і лягла в основу ідеологічного фундаменту гри.

Для багатьох вона може стати відкриттям, але всеукраїнська молодіжна громадська організація «Молодіжний націоналістичний конгрес (МНК)» проводить «Гурби-Антонівці» вже з 2003 року. Так виховують національно свідому молодь, гартують характер, вчать шанувати своїх. Спонукаючи кожного шукати і відкривати для себе непізнане. Хтось знаходить в собі сили рухатися вперед, хтось здобуває нові знання й навички, а хтось знайомиться з ровесниками, які залишаються друзями на все життя.

Для недосвідчених теренова гра завжди відчувається як екстрим. І це не дивно: вибратися на три дні в ліс, ночувати у спальниках, «чесати» квадрати, бігати в пошуках прапора, боротися й зривати пов’язки… Це лише частина того, що доведеться пережити учасникам. Але саме вихід із зони комфорту дарує головне – збагачує досвід і пам’ять.

Правила, на перший погляд, прості: є два курені – «Вовки» та «Леви». В обох по п’ять роїв зі своїми ройовими. Кожен гравець має на лівій руці пов’язку. За одного «вбитого» гравця (тобто того, з якого зняли пов’язку) дається 1 бал. За ройових дають 5 балів, а за вище керівництво – 15, а то і 20. Кожна команда переховує свій прапор з опівночі до 4-ї ранку. Знайти стяг – означає отримати стільки ж балів, скільки дають за «вбивство» всього куреня. Але не варто забувати і про третю силу – «диверсантів». Ці дошкульні гравці не прихильні до якогось одного куреня, не змагаються за перемогу, а радше балансують наявний рахунок. Місія «диверсантів» – зробити гру цікавішою, і задля цього вони можуть вдаватися до всяких, навіть підступних, методів.

Кожен гравець переймається запитанням: «Чи витримаю шалений тиск, блискавичний темп, який постійно вигризає час?».  Що ж, буває всяке. Хтось не витримує і «сходить» з гри уже першого дня. Хтось травмується. Автор цих рядків став свідком, коли один із учасників зомлів посеред нічного лісу.

Але не спробуєш – не дізнаєшся. У цьому вся справа.

Теренова гра «Гурби-Антонівці» – це про силу й характер. За три дні тіло здатне на те, що раніше здавалося неможливими: бігти з наплічником, тікати, а потім стрімко кидатися в бій.

«Гурби-Антонівці» – це і нові знайомства. Тут чимало хороших людей, тому зазвичай легко зживаєшся зі своїм роєм. Коли бракувало їжі, хтось ділився батончиком, а хтось пропонував снеки. Коли не витримували ноги, хтось охоче підміняв на стійкуванні.

Теренова гра – це також і про історію. Про те, якими сильними можемо бути, якщо пам’ятаємо, за що ведемо бій. «Вовки» й «Леви» – суперники лише на три дні. А УПА й НКВС – закляті вороги:  сили двох непримиренних світів. Ми, суперники, сходили з дистанції, знявши пов’язку. У бою наших вояків УПА із окупантами долю вирішували перемога або смерть

Молодіжний націоналістичний конгрес працює, аби виростити сильну та свідому молодь. Вірю: «Гурбам-Антонівцям» відбуватися з року в рік –  багато чудових ігор іще побачить наш терен.