Серед молоді Євросоюзу рівень безробіття зазвичай вищий за середньостатистичний. Свою роль ту цьому відіграє «період невизначеності», коли диплом уже отримано, але стабільної роботи ще немає. Марія, 22-річна українка, яка закінчила університет у Польщі за спеціальністю філологія (англійська та іспанська мови), теж зіткнулася з труднощами працевлаштування.

– Мені уявлялося, що диплом ледь не автоматично розставить усе на свої місця, – не приховує досади дівчина. – Що знайду стажування в хорошій компанії і  згодом вийду на роботу. А насправді я ніби «зависла» десь між навчанням і роботою: уже не студентка, але ще й не фахівчиня, яку готові взяти бодай стажуватися. Розсилаю резюме, ходжу на співбесіди, але все марно.

– Пробувала пояснити сама собі причини цього «зависання» ?

– Гадаю, моя найбільша проблема – відсутність досвіду. Звісно, і мовний барʼєр: Хоча я тут живу вже більше чотирьох років і доволі вільно розмовляю польською, все одно програю місцевим випускникам. Не знаю, з чим це повʼязано, але моїх колег-однокурсників охочіше запрошують на співбесіди і на наступні етапи працевлаштування. Очевидно, я залишаюся «іноземною кандидаткою». А з цього постають додаткові питання до моїх документів, податків, дозволів. Формально це не проблема, але на практиці роботодавці часто обирають простіший варіант.

Я пробувала знайти роботу на різних напрямках: переклад, онлайн-репетиторство, адміністративні позиції, підтримка клієнтів у міжнародних компаніях. Але майже всюди одна й та сама історія: або «ми шукаємо кандидата з досвідом від одного до двох  років», або «нам потрібен якісний носій мови». Частіше  просто обирають когось місцевого, краще обізнаного із системою.

– Тобто, реальність сумніша за очікування?

–  На жаль, це так. Коли я вступала, мені здавалося, що знання англійської та іспанської –  вже серйозна перевага. Нам постійно говорили, що мовники потрібні всюди: в бізнесі, освіті, перекладі, міжнародних компаніях. Але ніхто не пояснював, що ринок праці нині перенасичений. Що серед непрацевлаштованих –  багато людей на лише з такими ж дипломами, а навіть із досвідом стажувань чи роботи під час навчання. А у мене диплом є, знання є, але конкурентоспроможного портфоліо немає. І це одразу відчувається на співбесідах.

– Є відчуття, що щось «недобрала» для цього, навчаючись в університеті?  

– Є відчуття, що університет мало готує до реального ринку праці. Ніхто з моїх викладачів не був зацікавлений у тому, щоб ми якнайшвидше знайшли релевантний досвід. Теорія – це одне, але роботодавці нею майже не цікавляться. Їм важливо, чи ти працювала з реальними клієнтами, чи вмієш вирішувати конкретні завдання, чи маєш досвід роботи? А цього в мене майже не було, бо під час навчання я не робила ставку на стажування.

–  Бачиш вихід із цього «зависання»?

– Так, почала брати невеликі підробітки онлайн, пробую себе у фрилансі, даю приватні уроки англійської для діток. Це не стабільний дохід, але хоча б якийсь досвід і рух уперед. Також розглядаю стажування, навіть якщо вони неоплачувані або низькооплачувані, бо зараз для мене головне – ввійти в професію. Якщо чесно, це виснажує. Бо ти ніби й постійно працюєш, а результату все ще нема. Розумію, що багато випускників проходять через це, просто не всі розповідають…

… Що ж, історія Марії – яскравий приклад того, як глобальний ринок праці змінює правила гри для молодих спеціалістів. Диплом більше не є гарантією працевлаштування, навіть якщо він з європейського університету. Та й кар’єра вже не звична пряма лінія «навчання → робота», а складний процес адаптації, пошуку себе, поступового входження у професійне середовище. Де цінують досвід, наполегливість і готовність починати з малого.