Дев’ята ранку. Знак для всіх нас, аби зупинитися, встати і схилити голову. В пам’ять про всіх наших – військових і цивільних, дорослих, дітей, немовлят і ненароджених, християн, рідновірів, мусульман, іудеїв, атеїстів, – усіх, кого вбила росія.

Лише хвилина тиші. В якій, проте, хтось не бачить сенсу. Чую: «цим людей не повернеш,.. загиблим уже все одно…». І від того мені смертельно моторошно. Так, війна забирає найкращих і їх, на жаль, неможливо фізично воскресити. Але ця хвилина воскрешає нашу повагу, нашу людяність, нашу пам’ять про страшну і неоплатну жертву. А без цих знаків сили вмирає народ.

Наші побратими і посестри щодня платять найвищу й останню ціну за нашу свободу. За твоє життя. Найменше, що ти можеш зробити як удячна людина, – в урочу ранкову хвилину просто мовчки стати.

Схилити голову. Згадати.

Тих, хто загинув, боронячи твоє сьогодення.

Мирних людей, невинних дітей.

Ніхто із них не обирав цю війну. Вона сама цинічним убивцем удерлася в їхні життя.

Вшануй їх своїм щирим мовчанням.

Пам’ятай: іноді вбиває не ворог, а байдужість