Майбутня маскувальна сітка лягає просто посеред сільської вулиці Уладівки. Поки одні жінки розтягують краї плетива, інші швидко зшивають між собою готові частини. Поруч незмінно крутиться чорна такса Тася, яка, зізнаються жінки, давно стала талісманом їхньої команди. Працюють злагоджено, тут кожна знає свою справу.

Маскувальне покриття розміром 10 на 12 метрів їм замовили для великої броньованої машини. Робота кипить просто неба – сітка ширша за сільську дорогу.

Так працюють «Стійкі жіночки» – тринадцятеро мешканок села  щовечора збирає друга зміна, волонтерська. Навіть на 5-й рік великої війни темпів не збавляють, їм ніколи ремствувати на втому.

Якщо не мають таких великих замовлень, працюють у хатині. Її волонтеркам віддав небайдужий односелець, під майстерню. Тут затишно, але тісно. Посеред кімнати дерев’яні рами для плетіння сіток. Перебираючись сюди їх довелося вкоротити: конструкція понад 4,5 метра не поміщається. Між рамою та стіною ледве протискується людина. У сусідній кімнаті –  склад матеріалів і готових фрагментів. А один із куточків жінки прикрасили прапором з автографами-подяками бійців.

Донедавна волонтерки працювали в будівлі залізничного вокзалу, а ще раніше –  у напівпричепі вантажівки. Приміщення вокзалу, розповідає Оксана, одна зі «Стійких жіночок», було великим та зручним, але його довелося покинути: стратегічний об’єкт.

Колектив уперше зібрався у 2022 році за ініціативою волонтерок Галини та Оксани. Тоді в хід ішло все, що приносили небайдужі: за основу брали господарські та рибальські сітки, а для плетіння використовували звичайну тканину. З часом роботу вдосконалили.

Тепер для роботи жінки купують спеціальну основу та спанбонд: гроші на це пожертвували небайдужі односельці. Працюють різними видами в’язки. Окрім звичайних маскувальних сіток, виготовляють доріжки та маскхалати «кікімора», які допомагають бійцям ховати себе і позиції від ворожих дронів.

«Важливо плести різні сітки під різні сезони», – каже Ніна, показуючи фото готових робіт. – Є осінні камуфляжі, весняні, літні, зимові».

На деяких світлинах важко одразу зрозуміти, де серед трави та гілля замасковано сам об’єкт.

Навчалися, згадують волонтерки, у майстринь із села Гущинці: там цей волонтерський промисел почали ще 2014 року. Тепер в Уладівці жартують, що перевершили своїх наставниць.

У більшості жінок хтось із рідних нині на фронті. Кожна має господарство, город, хатні справи, а дехто – й основну роботу – в лікарні, у дитсадку. Та попри втому, щовечора, крім п’ятниці, знаходять кілька годин на цю спільну справу. На кожну готову сітку прикріплюють власну картку – зі словами підтримки, подякою військовим і номером телефону.

«Будь яка людина може опанувати це ремесло, а весь матеріал можна купити в інтернеті», – каже Ніна.

Хіба приклад «Стійких жіночок» не надихає долучитися до такої життєво важливої  справи?