Острів Кіпр, звісно, не на головних шляхах української воєнної міграції в Європі, але наша присутність і тут відчутна: у сфері послуг, у бізнесі, в освіті, у волонтерських ініціативах і в онлайн-спільнотах.

За даними тутешнього управління Верховного комісара ООН у справах біженців, понад 26  тисяч вихідців з України подали заяви на тимчасовий захист. Враховуючи розмір острова, ця кількість помітна для місцевого суспільства. До того ж офіційна статистика не завжди передає реальну присутність українців, адже частина наших оселилася на Кіпрі ще до 2022 року, має інші типи документів, працює, навчається чи вже давно інтегрувалася в місцеве життя.

Мій переїзд на Кіпр не був частиною заздалегідь продуманого плану. Разом із подругою ми вирішили поїхати, бо перебувати на той момент в Україні було для нас дуже важко психологічно. Постійні обстріли, тривога, втома від небезпеки змусили вдатися в пошуки країни, де можна було б відновити відчуття спокою для нового життя.

Серед причин, чому обрали саме Кіпр, була мова. Тут дуже поширена англійська, і це значно полегшило перші місяці після нашого переїзду. Тут не обов’язково одразу знати грецьку, щоб вирішувати побутові питання, спілкуватися з роботодавцями, орендодавцями, лікарями або працівниками різних установ. Знання англійської тут фактично знімає бар’єр, який у багатьох країнах є серйозною перешкодою.

Кіпр не вибудував для українців довготривалої системи забезпечення житлом. На початку війни тут справді діяли програми тимчасового розміщення українських біженців, зокрема в готелях. Але згодом уряд поступово згорнув цю підтримку. Згідно з офіційним звітом експертів ЄС з питань міграції та притулку,  вже у 2023 році переселенців з України не селили безкоштовно в кіпрських готелях,  натомість наші могли звертатися по підтримку через програму субсидії на оренду житла.

Кіпр надає українцям тимчасовий захист, який передбачає право на проживання, доступ до ринку праці, медичної допомоги, житла та освіти для дітей. Цього року влада країни автоматично пролонгувала тимчасовий захист для бенефіціарів до 4 березня 2027 року.

Ми з подругою не зверталися до волонтерів по житло, бо одразу мали місце, де могли замешкати, і влаштувалися на працю в ресторані. Так швидше увійшли в місцевий ритм, познайомилися з людьми, зрозуміли, як влаштоване життя на острові.

Пізніше мій професійний шлях змінився. Тепер працюю як фрілансерка, тільки починаю активно розвиватися в цій сфері, але вже маю перших клієнтів. Це теж частина інтеграції – намір поступово будувати тут професійне майбутнє.

Важливою підтримкою стали не лише офіційні механізми, а й люди. Кіпріоти часто реагують дуже тепло, дізнавшись, що ми з України. Запитують, чи все в нас є, чи потрібна допомога, чи вдалося облаштуватися. Така людська увага справді допомагає почуватися тут не чужою.

Велику роль відіграють і українські онлайн-спільноти. Чати, телеграм-канали та групи в соцмережах стали для багатьох першим джерелом практичної інформації: куди звертатися для оформлення тимчасового захисту, як знайти житло, де шукати роботу, до якого лікаря піти, де знайти українського майстра або як розв’язати побутові питання. Звісно, такі спільноти працюють не лише як «інформаційні дошки». Вони посилюють відчуття, що поруч свої люди. Навіть якщо не просиш допомоги напряму, українці залишаються на зв’язку, радять, пояснюють і підтримують. Це особливо важливо в перші місяці, коли ані знання місцевих правил, ані власного кола знайомств.

За два роки життя на Кіпрі упевнилася, що українська спільнота тут уже не є тимчасовим явищем. Українці відкривають бізнеси, працюють у сфері краси, освіти, дизайну, сервісу, ресторанній сфері, створюють медіа, організовують благодійні події та культурні заходи. У багатьох містах можна знайти українських спеціалістів, майстрів і підприємців.

Водночас українське життя на Кіпрі розподілене нерівномірно. Найактивніше воно відчувається в Лімасолі, де багато іноземців, бізнесів і де рясно на події. Для тих наших земляків, хто обрав інші міста, участь у заходах не завжди зручна через відстань. Хоча і поза Лімасолом українці стрічаються часто, а онлайн-спільноти допомагають залишатися в контакті.

З одного боку, наші родаки зберігають зв’язок з Україною, мовою, культурою, земляками. З іншого, життя на острові поступово відкриває місцеву культуру, інший ритм, інші правила та інший спосіб комунікувати. Тут можна обрати власний формат адаптування. Хтось більше тримається українського ком’юніті, хтось активніше спілкується з місцевими, хтось поєднує обидва варіанти. І, можливо, саме ця гнучкість дає змогу м’якше інтегруватися.

Українська спільнота на Кіпрі формується природно: через спільний досвід, взаємну допомогу, роботу, побут, дружбу, потребу бути почутими. Вона не замінює місцеве життя, але допомагає не втратити опору в новій країні. А для людини, яку вигнала сюди війна, це часто має не менше значення, ніж документи, робота чи житло.