Вже за кілька днів тисячі книголюбів потягнуться на столичну ВДНГ – там  розгорнеться вже традиційний фестиваль «Книжкова країна». Як і попередній, у вересні минулого року, нинішній обіцяє зацікавлювати, тішити, приємно дивувати. З’їдуться понад 100 видавництв, аби не лише представити книжки, а й надихнути нас читати більше, глибше, захопливіше. Якщо бути лаконічним, 4 дні «Книжкової країни» організатори мають намір щільно заповнити презентаціями новинок, зустрічами з авторами, майстер-класами, благодійними акціями.

Та чи вартує це нашої уваги, а головне, часу?

Днями наткнувся на пост у Treads: користувачка відверто не розуміє, чому книжковий фестиваль викликає такий масовий ажіотаж. «Навіщо воно взагалі? – дивується дописувачка. –  Що там робити крім покупки книжок з автографом? В чому сенс? В ярмарці? (Так і написала, очевидно, на знаючи, що на відміну від російської «ярмаркі» українською ярмарок – таки чоловічого роду).

Книголюби і просто незгодні заходилися розвіювати цей оприлюднений скепсис. Хтось пояснював, що сенс фестивалю «в тому, щоб в одному місці знайти всі потрібні книги. А не їздити в пошуках по всьому місту». Хтось згадав благотворну святкову атмосферу: «спілкування з однодумцями, відпочинок». Хтось наводив майже статистичні аргументи: «Крім ярмарку, там відбуватиметься понад 400 подій: від презентацій новинок і автограф-сесій до лекцій, дискусій спільних читань».

Як на мене, важко заперечити доводи опонентів скептичної дописувачки. «Книжкова країна» і справді знакова подія для розвитку культурного життя. Потуга цього свята здатна прихилити до мудрої книжки нових шанувальників, переконати багатьох, хто ще вагається, що читати – і необхідно, і модно. Що ця мода здатна мінятися, але точно ніколи не зникне. Письменники смертні, а книга вічна, адже в її основі – Слово. Яке, як відомо, було спочатку і в якому закладено невмирущу людську душу.