Після джазу у Москві

Грузинська джазова співачка Ніно Катамадзе сказала голосне й категоричне «досить» своїм виступам з концертами в Росії. Заяву грузинською мовою вона опублікувала на своїй фейсбук-сторінці.

«Моє мовчання не означає, що мені було що обдумувати і вирішувати, я з першої секунди відчувала те, що і кожен з вас, побачивши [депутата Держдуми Сергія] Гаврилова в кріслі спікера [грузинського парламенту]. Росія – окупант, Путін – наш спільний ворог», – наводить слова Катамадзе у перекладі з грузинської на російську сайт «Грузія Online».

Напередодні співачка виступила з концертом у Москві на фестивалі «Садиба Jazz», за що зазнала різкої критики в Грузії. За словами Ніно, це був найважчий концерт в її житті і вона оголошує про остаточне припинення своєї концертної діяльності в Росії.

*   *   *

До речі, на тій «Садибі Jazz» у Москві до пізньої ночі була не лише Ніно Катамадзе, а й три панянки, котрі розмовляли російською, проте час від часу до неї – підступно й огидно – тулилися м’які нотки малоросійського нарєчія.

Панянок звали Таїсія, Свєтлана і чи то Ані, чи то Анє (але не Вески). Добрий московський джаз так заохотив це тріо до «продолженія банкєта», що вони серед глупої ночі ввалилися веселою кумпанією до облюбованого екзальтованою публікою новомоднього артистичного підвальчика із дорогими питвом–закуссю.

Проте! Замість мажорної музики, яскравого світла, дзеленькання бокалів, тарілок та плямкання відвідувачів підвальчик зустрів наших панянок цвинтарною тишею, густим напівмороком і гострим запахом ароматичних індійських паличок, над яким курився і згинався в три погибелі сизий димок.

По кутках стояло кілька круглих столиків, накритих темними обрусами, із наборами причандалля для спіритичних сеансів.

– Таїсіє, – сполошено зашепотіла раптом українською Свєтлана, – куди ти нас привела?
– Я поплутала підвальчики, дівчата. В натурє, поплутала. Але раз зайшли, то назад не вертаємо. Це, певно, знак згори, шо нам о цій порі саме сюди…

Поки запопадливі гостинні господарі увивалися довкола наших панянок, поки обирали їм найкращий столик та метушливо ладували опівнічний спіритичний сеанс, Таїсія розповіла подругам, що в часи її молодості, на початках кар’єри умлівала від творчості одного співака. Він рано пішов із життя. Його смерть її тоді так потрясла, що й досі засіла скабкою: чому саме він і чому так рано – в 44 роки?

– Цими днями якраз роковини його смерті. На початку липня, 24 роки тому, був похорон. Від його помешкання до церкви, де відспівували, увесь шлях вкрили квітами. Сотні тисяч людей з’їхалися з усієї України з ним попрощатися, – згадувала Таїсія. – Тому давайте саме сьогодні і саме тут потривожимо його дух, пригорнемось до його стражденної душі, бо хто зна, що буде з нашими душами?

– А як того співака прізвище? – спитала Ані.
– Назарій Яремчук, – сумно промовила Таїсія.
– Е, та то ж мій земляк! Ми з татом якось ішли містом, а він — нам назустріч. Тато з ним забалакав і Назарій торкнувся  рукою мого волосся…

– О, бачиш, лише рукою торкнувся  – і на все життя твою кар’єру визначив, – зауважила Таїсія.
– Єдина заковика, чи він зволить нам тут явитися, – висловила побоювання Свєтлана.
– Як дуже забажаємо і не пошкодуємо грошей – то явиться! – впевнено і навіть з нотками зарозумілості промовила Ані.

Вони мочили в розмальованому полумиску із пахучою водою свої пучки, потім бралися за руки, ставали  в коло, шепотіли російською з папірця, спеціальний спіритичний текст, мружили в екстазі очі, запах свічок та тління якихось заморських трав паморочили їм голови. Так тривало нестерпно довго. Панянки вже втратили надію. А Свєтлана, привідкривши одну повіку, взагалі зневірилась:

– Думаю, што з етава роя нє будєт… нічєво!

Аж раптом в центрі столу над трьома товстими свічками, що сотались сизим димом, став окреслюватись ледь вловимий силует. І з кожною хвилиною набирав чіткіших обрисів портрету. Проте панянки, як не силкувалися, не могли пізнати дядька з рудими обвислими вусами, розуміючи єдине: то дух кого завгодно, тільки не Назарія Яремчука.

І саме тої миті, як панянки катували себе здогадкою хто б то міг бути, над столом, десь із-під стелі почулося приглушене, прокурене і хрипле: «С кєм ви, мастєра культури?!»

Так раптово й неочікувано, що панянки з переляку ледь калюжами не попідпливали. Першою оговталася Таїсія.

– Так ви тепер утямили, хто нам замість Назарія явілся – нє запилілся? Це ж Максім Горький! Уявляєте, дєдушка все кинув і пригурчав аж із Капрі до трьох страждущих молодиць!

Панянки пирснули зо сміху – їм одразу перестало бути лячно та стало весело. Бо що не кажи, а жити треба.

Вони щедро розрахувалися за опівнічну спіритичну забаву і подалися до іншого підвальчика. Там було гамірно і яскраво. Їх одразу покликали за свій столик двоє яскравих російських «звьозд» – Філіпп, схожий на циганського барона і Микола, з чупером і замашками Серьоги Єсєніна.

Панянки розважливо пили, смачно їли, мудро говорили за життя і творчість. Десь під ранок Філіпп, як «істінно русскій», голосом, що не знає заперечень, розпорядився, аби серветьорки прибрали зі столу всі недопиті пляшки з-під віскі, рому і текіли, а на їхнє місце «тот час же паставілі хорошій рускій самовар».

За кілька хвилин все було зроблено. До гарячого самовара за рахунок закладу поважній компанії сам господар виніс «фірмєнниє баранкі».

«Мілостівиє государині» і «мілостівиє государі» заходилися чаювати. Аж тут Філіпп раптом питає:

– Гаспада, а ви слишалі, што давєча єнта Ніно Катамадзе сморозіла? Вот дура-то!

– У нас таких називают националістамі, –  пхекнула Таїсія.
– І бєндєровцами – додала Ані.

Свєтлана цього разу змовчала. Опустила кубик рафінаду в бурштиновий чай і трохи відкусила від нього гарними рівненькими зубами. Таїсія теж вмочила рафінад. І тільки Ані свій солодкий кавалок вкусила насухо. У неї ще гострі і всі свої зуби.

До хазяйських бубликів панянки не торкалися…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company