«Польське диво» українських футбольних легінів

Аж за кілька днів по тій футбольній феєрії в польському Лодзі всі шанувальники і патріоти сповна усвідомили ЩО насправді утяли наші юні майстри шкіряного м’яча. Це більше, аніж сенсація, це доказ того, наскільки українська нація талановита і заповзятлива в усьому – від ниви з колосками до смарагдового газону з плямистою кулею.

Отже, збірна України з футболу (U-20) у фінальному матчі Чемпіонату світу перемогла однолітків з Південної Кореї з рахунком  3:1 і вперше в своїй історії стала кращою на планеті.

Ми – кращі! Не чарівники м’яча – бразильці, не праотці гри мільйонів – британці, ні маститі німці, іспанці чи аргентинці, а українці!

Пиймо шампанське і смакуймо ласо черешнями, святкуймо, насолоджуймося хвилинами слави і втіхи, бо вже завтра і юні футболісти та їхні тренери, і всі ми маємо повертатися до чорного хліба зі шматочком сала й цибулиною.

Зараз багато пишуть про цю перемогу, про перипетії мундіалю, про неочікуваний успіх і прогнозовану закономірність. Скажу лише, що наш тріумф має головного режисера і сценариста в одній особі – це тренер.

Ви помітили, що його прізвище не заціловане, не обслинене, це не Блохін, не Буряк, не Фоменко і навіть не Йожеф Сабо, а скромний чоловік зі скромним прізвищем,  доти мало кому відомим: Олександр Петраков.

Саме вміння головного тренера розгледіти кожного гравця, вибрати тих, хто може, а не тих, кого підсовують, розташувати виконавців, притомно утовкмачити деталі, надихнути, створити ауру у колективі, самому бути особистістю – і визначає шлях до успіху.

Подейкують, що Олександра Петракова вельми недолюблювало високе футбольне керівництво України. Тому він і переміг, що не любили.

Наберуся нахабства, аби стверджувати, що в 2012-му на футбольному чемпіонаті Європи в Україні та Польщі наша національна збірна не команди не мала, а якраз тренера. Не гравці були винні у безбарвній, беззубій грі, а головний тренер, і тільки він. Його «плачі» на прес-конференціях і манери павича на тренерськім містку перед багатотисячними трибунами не викликали нічого, окрім відрази. Як нам тоді бракувало такого ось Петракова! Хоча, зрештою, був Мирон Маркевич, з яким, якби його не відтіснили, все могло б бути інакше…

Тепер, звісно, зайве рубати повітря шаблею – треба робити висновки та брати приклад з молоді.

Світове чемпіонство молодих українських футболістів – направду дуже гарний приклад національній збірній під орудою зіркового Андрія Шевченка. Гра його команди в останніх офіційних іграх приємно збуджує. Дуже хочеться аби це були не спалахи вряди-годи, а стабільні снопи українського футбольного сяйва, на кшталт «польського дива» від Олександра Петракова і його легінів.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company