Сніговик для Петра із Гомеля

Років п’ять тому на чернігівському центральному базарі розговорилися були з одним білорусом середнього віку. Спокійний, врівноважений, розсудливий чоловік. Розповів, що живе в Гомелі, мешкає у скромному приватний будиночку, має скромний бізнес.
– А що за бізнес? – цікавлюся.
– В кількох селах поряд з Гомелем відкрив приватні дрібні крамнички та й торгую, а крам везу звідси, з Чернігова, і на хліб з маслом вистачає…

Судячи з того, що в руках у нього був чіп запуску двигуна «Фольксваген-Туарег», справді не бідує. Зайшлося, звісно ж, про політику. І ось що він тоді сказав. Вимовляв слова не поспіхом, розважливо, з чуттям такту, але те однак не вгамовувало його менторського тону і співчуття та жалю до мене, українця.

– У вас тут справді і вільніше дихається, і якось аж ніби світліше, – признавався, – але ж… безлад скрізь, нема ніде порядку. Ці ваші революції… Чого ви тими повстаннями домоглися? Війни з Росією? А ваші президенти і прем’єри, що мінялись, ніби рукавички, ті лазаренки-януковичі, які накрали мільярдів та повтікали… Між всім цим вашим гармидером і нашим «бацькой», над яким ви тут смієтеся і який справді стає схожим на пізнього Брежнєва, я все ж обираю «бацька»… Між демократією, якої ви тут нареволюціонували, і «бацькиним» узурпаторством, як я його особисто відчуваю на власній шкурі, обираю узурпаторство…

Я не сперечався. Я взагалі не спонукав його ні до тієї дражливої теми, ні до жодних порівнянь чи узагальнень. Наша спонтанна коротка розмова була цілковито з його ініціативи. Мені здалося, він тоді намагався самозаспокійливо переконувати Бог зна в чому не мене, випадкового співрозмовника, а найперше себе самого.

Вже наступного дня я й забув про нього. В пам’яті лишилося тільки те, що звати його Петро, бо, ніби між іншим, кинув, що він «теж Петро, як і ваш Порошенко», навішавши за компанію і чинному тоді українському президентові жмуток «реп’яхів», а я знову мовчав, бо з його вуст лилася гірка правда…

І ось тепер, по тих роках, читаю раптом свіжу хронічку. На мешканця Гомеля відкрито кримінальну справу…

Що ж той гомельчанин натворив?! Виліпив «політичного» сніговика, дуже схожого чорними вусами на «бацьку Лукашенку», ще й підписав: «Жыве Беларусь». Снігова баба за день-другий спливла водою, ніби її й не було. Але! Пильний сусіда з тієї снігової «політичної» баби встиг зробити світлину і передати «куда слєдуєт»!

Наступного дня у приватне помешкання чоловіка, як сніг на голову, явився дільничний міліціонер. Показав фото сніговика як доказ і вручив заскоченому білорусові адміністративний протокол. Юристи пояснюють: далі буде арешт…

Я одразу пригадав Петра із Гомеля. А раптом то якраз до нього міліціонер приходив? Певно, недарма він тоді, ще п’ять років тому переймався і намагався увірувати, що їхній «бацька» не такий, що він «правильний», хороший…

І сніговики, й узурпатори не беруться нізвідки. Вони «ліпляться» нашими ж руками, нашою душею, розумом чи безголів’ям. Єдине: узурпатори, на відміну від сніговиків, самі не тануть…

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company