Помер уславлений форвард легендарної пори київського «Динамо» Віталій Хмельницький – український футболіст, якого в його зірковий час знав та обожнював весь Радянський Союз, ім’я якого викарбувано у світовій футбольній історії.

Минуло два дні. Сотні розцяцькованих вітчизняних спортивних сайтів, спортивні редакції маститих телеканалів, суто спортивні канали, котрі узурпували футбол як бізнес – всі вони про Віталія Хмельницького продублювали лише скупе «комюніке» прес-служби «Динамо»: на 76-му році життя помер легендарний форвард…

… Народився на Запоріжжі, за «Динамо» зіграв 217 матчів, забив 54 голи, чотири рази ставав чемпіоном СРСР та двічі – володарем Кубка СРСР. За збірну СРСР в 1965–1971 роках зіграв 20 матчів, забив 7 голів. Грав на чемпіонаті світу в Мексиці 1970 року…

Оце і все, на що спромоглась українська спортивна журналістика. Про сумну подію, з якою серед зими, у цей дощовий місяць лютий відійшла у засвіти людина-легенда.

Чергову українську легенду знову не помітили, замовчали, а значить розтринькали дорогоцінне людське золото, котрим у країнах цивілізованого світу набувалися б, збагачувалися б, носилися б як зі знаменом і здіймали б до небес… Бо так має бути, бо то –  національні унікуми, що підносять, власне, націю, хай би хто то був – футболіст, письменник, артист, науковець…

Що ж до Віталія Хмельницького, то він – дивовижна епоха з мого сільського босоногого дитинства. Отого, що з футболом на вигоні і шнурованим м’ячем, який, якщо брав «на голову», то лоб з тиждень по тому «світився» рожевим рубцем.

Ми всі тоді мріяли бути Хмельницьким, футболістом із гетьманським прізвищем, і хоч ніхто з тих наших висот і близько не доскочив, але наш футбол на вигоні не був даремним – ми виросли міцними козаками, яких ні рвучкий вітер, ні сулія самогонки з ніг ніколи не збивали!

Віталій Хмельницький – то ще й епоха яскравих імен, котра додає до усвідомлення, яким коштовним самородком він був у тому сузір’ї: Євген Рудаков, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Вадим Сосніхін, Володимир Вєрємєєв і Володимир Трошкін, Віктор Колотов, Федір Медвідь, Володимир Мунтян, Анатолій Пузач і його тезко Анатолій Бишовець… На лаві запасних тоді сиділи, чекаючи свого часу, Олег Блохін та Володимир Онищенко…

А коли Віталій Хмельницький зі збірною СРСР поїхав на чемпіонат світу до Мексики, поруч з ним грали   Дзодзуашвілі, Хурцилава, Ловчев, Логофет, Метревелі, Гіві Нодія…

… І хтось із наших на сільському вигоні був тоді «кимось» із цих зірок, але Віталій Хмельницький – понад ними всіма, найулюбленіший…