Світлярка Анастасія Дудка почала свій шлях із графічного дизайну, переїзду до Канади та перших експериментів зі стоковою фотографією. Від TFP‑знімань за участі людей з Facebook‑груп до співпраці з блогерами та брендами в різних країнах. Шлях, на якому хобі поступово виростає у професією, коли вирішальними стають відчуття світла, робота з людьми, постійний пошук власної візуальної мови.

– У фотографію прийшла випадково, – зізнається Анастасія. – Доти дуже довго займалася графічним дизайном. Коли з чоловіком переїхали до Канади, завагалася, чи працювати і далі  в дизайні, чи спробувати щось інше. Так захопилася стоковою фотографією. У якийсь момент зрозуміла: потрібні люди, щоб знімати більше контенту. Вирішила написати в місцеву фейсбук-групу –дівчатам і хлопцям, які хочуть стати моделями та потребують безкоштовних фотосесій (TFP) для портфоліо.

Відповіло чимало людей. На той момент мій рівень англійської був не дуже високий, і я переживала, що нам буде складно порозумітися. Почала знімати, шукати референси, пропонувати ідеї. Було літо, гарна погода, ми багато працювали на вулиці. У процесі зрозуміла, що мені це дуже подобається. Весь процес: підготовка до фотосесії, саме знімання, обробка, пошук кольору. Але мало отримувати від цього лише задоволення. Я поставила для себе вищу планку: заробляти на цьому.

– Пам’ятаєте свого першого клієнта?

– Це був 2016 рік – Instagram активно розвивався, з’являлося багато блогерів. Написала кільком локальним блогерам у Монреалі, запропонувала безкоштовні фотосесії в обмін на відмітку. Здається, вже після першої чи другої такої колаборації мені почали писати дівчата з пропозиціями платних фотосетів для їхніх Instagram-сторінок. Так і з’явилося моє перше оплачуване замовлення – це була дівчина, котра розвивала свій блог. Згодом ми почали співпрацювати на постійній основі.

А далі вирішила рухати співпрацю з брендами, створювати контент саме для них. Почала писати різним торговельним маркам і магазинам. Спочатку робили щось на безкоштовній основі (TFP), і поступово цей напрям почав розвиватися. Згодом ми поїхали з Канади. Перебралися в Україну, в місто Дніпро. Поступово й тут зав’язала ділові стосунки – спершу з кількома брендами.

– Хтось вважає, що у роботі фотографа немає нічого складного: натиснув на кнопку – і фото готове. Як реагуєте на такі слова?

– Хтось розуміє, скільки праці за цим стоїть, а хтось – ні. Я знаю, скільки вклала в це: надивленість, роботу з кольором, освоєння камери, вивчення світла – як природного, так і студійного. Вчилася розуміти, як падає денне світло, коли найкраще знімати, як працювати з постійним світлом і спалахами в студії. Це великий обсяг роботи й досвіду, адже займаюся фотографією вже близько десяти років. А на такі та інші коментарі реагую спокійно. Якщо комусь не подобаються мої роботи – це нормально, це їхня думка. Хтось цінує, хтось ні, і це абсолютно окей.

– Що відбирає у Вас більше часу – саме фотографування чи обробка?

– Найважливішим етапом у зніманні є саме підготовка. Особливо коли йдеться про роботу з брендами – там завжди є ідея, яку потрібно продумати та реалізувати. Разом обираємо локацію, підбираємо одяг, шукаємо моделей, візажиста, придумуємо макіяж і зачіску. Я залучена в усі ці процеси, бо від цього залежить фінальний результат. Часто підготовка забирає досить багато часу, іноді навіть до місяця. Наприклад, поки створюється нова колекція, паралельно працюємо над концепцією знімання, шукаємо референси, локації, команду. Це тривалий, але дуже важливий процес. Саме ж фотографування може тривати по-різному. Іноді це 2-3 години, а іноді й 5-6. Усе залежить від завдання.

Стосовно обробки, тепер на неї витрачаю менше часу, ніж раніше. З досвідом, уже знімаючи, розумієш, які кадри вдалі, як працює колір. Тобто бачиш фінальний результат ще у процесі. Тому обробка може зайняти кілька годин або максимум день. Я не затягую з матеріалу на тижні – зазвичай віддаю все досить швидко. Це теж приходить із досвідом. Плюс сучасні програми дуже допомагають. Працюю в «Capture One» – там багато інструментів, які значно спрощують і пришвидшують процес.

– Який фотосет у вашому досвіді був найскладнішим?

– Очевидно, той, який радше запам’ятався як найдовший. Інколи співпрацюю з модельними агенціями. Якось мене запросили попрацювати для агенції з Івано-Франківська. Знімання тривало близько 8 годин із перервою на обід. При цьому кожні 15 хвилин мала відзняти нову дитину. Складність була не стільки в самій організації чи процесі, скільки в темпі: дуже обмежений час на кожну юну фотомодель. А всі ж вони різні, до кожної потрібно було швидко знайти підхід. Сам процес фотосету організували на високому рівні: команда підготувала образи, працювали стилісти, візажисти, продумали зачіски. Тому я могла повністю зосередитися на своїй частині роботи. Але це був виснажливий день.

– Як працюєте з людьми, які не вміють позувати або соромляться камери?

– Індивідуальні фотосесії мені дуже подобаються. Обожнюю створювати портрети, знаходити в людині ту рису, яку вона, можливо, сама в собі не помічає, й акцентувати її за допомогою світла. Таку індивідуальну роботу вважаю навіть складнішою, бо це завжди поєднання ролі фотографа і психолога. Потрібно налагодити контакт із людиною, котра, можливо, не має досвіду фотографування, допомогти їй розслабитися, вивести на потрібну емоцію. Мені це дуже близько. Звісно, беруся за таку практику нечасто, бо це вимагає великого емоційного включення. Тут я справді вкладаюся і викладаюся. Зате ж і результат майже завжди видається сильним і глибоким. Але повторюся: такі фотосети обираю не часто – радше під настрій і під конкретну людину.

– А обов’язково мати дорогий фотоапарат, щоб стати хорошим фотографом?

– Як на мене, не обов’язково. Принаймні одразу. Є багато варіантів, і можна підібрати камеру під свій бюджет. Я, для прикладу, тепер знімаю на «Sony Alpha 7 III», але починала з найпершої версії. Так, це не дешева техніка, і вона дає якість, яку складно отримати з бюджетнішими камерами. Об’єктиви також відіграють дуже важливу роль. Починала з одного, з часом перейшла на інший – усе змінюється у процесі. Коли починаєш знімати, поступово розумієш, чого саме бракує: який кадр хочеш отримати, яке світло чи глибину. І вже тоді з’являється усвідомлений вибір: змінити об’єктив або оновити камеру. Починати можна навіть із телефона. Усе залежить від завдань і, звісно, від результату, якого прагнеш. Головне – це бажання.

– Що порадили б тим, хто мріє заробляти на фотографії?

– Початківцям бажаю запастися часом і терпінням. На старті, скоріше за все, доведеться зробити багато безкоштовних фотосесій. Але це дає найголовніше – портфоліо і розуміння процесу. Не варто боятися самостійно організовувати творчі проєкти: знаходити людей, пропонувати ідеї, створювати щось цікаве разом. Багато хто в цій сфері також шукає матеріал для портфоліо, і саме такі креативні фотосети часто приводять перших клієнтів. Так, з часом у роботі можуть з’являтися технічніші замовлення, наприклад, лукбуки на білому фоні. Але саме творчість привертає увагу і допомагає заробляти.

Ще одна важлива порада: не боятися писати людям. Коли я починала в Канаді, писала блогерам із різною аудиторією – просто всім, кого знаходила. Бо ніколи не знаєш, хто саме відповість і кому буде цікава співпраця. Те саме робила і в Іспанії: писала, домовлялася про фотосети – і в підсумку отримала роботу з брендом, де вела їхній Instagram, створювала контент на постійній основі. Так само було і в Україні – все починалося з ініціативи та простого кроку «написати». Навіть якщо у вас мало досвіду чи підписників, це не означає, що вам не відповідатимуть. У моєму випадку співпраця часто починалася з дуже різними людьми, а в результаті створювали сильні роботи.

І ще важливо – обрати напрям, у якому хочете розвиватися, щоб сфокусуватися на ньому. Це може бути весільна фотографія, фотографування пар або робота з брендами. Краще не розпорошуватися на все одразу, бо кожен напрям потребує різних навичок. Коли є фокус і системна робота, результат обов’язково з’явиться.