На одному з вітчизняних телевізійних каналів розпочався новий проект «Голосу країни». У ньому сенсаційно з’явився уже знаний і навіть обожнюваний багатьма меломанами співак Володимир Ткаченко.

Це той самий вдатний зовні легінь, котрий кілька років тому здивував багатьох спершу своїм потужним артистичним голосом, а потім неочікуваним одруженням з Оленою Мозговою. Донька славетного співака і композитора Миколи Мозгового стала тепер для Володимира дружиною і продюсером.

Отже ж, по-новому «спродюсований», Володимир Ткаченко постав на публіці в тому «Голосі країни». І заспівав – як Бог!

Але вразив (та де там – «убив наповал»!) не співом, ні – ошелешливою офіційною заявою: він тепер і не Володимир, і не Ткаченко…

«А хто ж ти, легіню?», – нетерпляче і благально дивилися на нього тисячі глядацьких, надто ж жіночих, очей у телестудії.

За недовгою інтригуючою паузою артист признався: «Я тепер зовсім нова людина із новим ім’ям – Девід Аксельрод!».

«Хх-у-у-у-хх,.. – видихнув хтось з полегкістю і прошепотів: – Слава тобі Боже, що не… Орфей, Коперфілд або Рабінович!».

Вже наступного дня, коли вляглися порохи і минув обивательський шок, Олена Мозгова вважала за потрібне пояснити. Виявляється, і вона – як дружина-продюсер, і її Девід раптом усвідомили: пора зупинитися ще й «обнулитися», аби «вийти на новий мистецький рівень…». Отож сіли і почали думати. Цілий рік сиділи за «компом» і все думали! Читали, вивчали, писали, малювали, креслили, сперечалися, сварилися… І на тобі, Боже: у безмежному просторі української музики – маємо цілого Девіда Аксельрода! Не просто новий сценічний образ, а нову людину з новим паспортом.

Не шукатимемо крамоли чи ґудзя там, де їх нема. Все нормально, це все «по-нашому», «по-людськи». Особиста справа Ткаченка і його продюсера – ким бути, як величатися та з яким паспортом жити. Головне, як кажуть на Сіверщині, аби співав ловко!

Хіба єдине. Я мав щастя достатньо близько знати Миколу Мозгового. Маестро був різним і всяким, але, бігме, – ніколи не був не байдужим! І нині, в цій історії, думаю, його невидима душа, мов «не припнута»: не на «місці», хвилюється, квилить, витає над не чужим йому мистецьким дуетом, аби довідатися, зазирнути – що там, у паспорті Олени. Чи й вона вже теж, чи ще ні?!