Його постать у важкому бронежилеті здається мені непохитною скелею, об яку розбиваються всі негаразди. Його руки шорсткі, натруджені, зі слідами дрібних
Червневе сонце на Одещині припікає так, що повітря над Куяльницьким лиманом буквально тремтить. Палючий вітер розносить терпкий запах солі, нагрітої глини
Звична нині картина: викладач пояснює нову тему, а тимчасом частина студентів в аудиторії зосереджена на іншому: перевіряє повідомлення у месенджерах, гортає
Після вкрай важкої ночі масованого ракетно-дронового обстрілу Києва на столичній арені «Динамо» імені Валерія Лобановського господарі приймали команду «Кудрівка» з Чернігівщини.
У київській бібліотеці імені Володимира Винниченка Національна спілка фотохудожників України, столичний фотоклуб «9х12» представили виставку фоторобіт кінооператора Олега Маловіцького. Як зазначає сам Олег, це своєрідний підсумок-ретроспектива.
– Все своє фотографічне життя, я намагався знімати теми, які почав дуже давно: «Діти в місті», «Світло і тінь», «Динаміка спорту», «Геометрія», – розповідає фотомитець. – Для мене важлива не форма, а настрій, внутрішній стан, враження, взаємодія з аудиторією, їхні почуття, думки, емоції.
Олег почав серйозно займатися фотографією, коли вирішив стати кінооператором. П’ять років навчання на операторському факультеті Театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, у творчій майстерні відомого українського кінооператора Сурена Шахбазяна, дали можливість активно та плідно займатися творчою фотографією.
Часу і можливостей для заняття фотографією тоді було більше, зізнається Олег. Під керівництвом наставника Сергія Васильовича Пожарського, знімали дуже багато світлин. Тоді, у студентські 80-ті, його роботи вже експонувалися в Іспанії, Франції, Югославії, були відзначені на виставці в Німеччині.
А після випуску, коли почалися кінооператорські будні, було вже не до фотосправи.
Фотоапарат знову узяв до рук під час служби в армії. Знімав фоторепортажі та фотонариси для військових видань. А повернувшись зi служби, почав працювати на кіностудії «Київнаукфільм». Більшість часу знову займало кіно – творча фотографія стала хобі. У відрядженнях та експедиціях з ним завжди була фотокамера, і щойно з’являвся вільний час, Олег знімав, не заощаджуючи плівку. Знімав, проявляв, робив контрольні відбитки та збирав архів «на потім».
– Портрет Миколи Амосова зняв на летучці перед операцією, – згадує Олег. – Зробив 6 знімків, надрукував «контрольки»: 5 світлин були «звичайними», нецікавими, а одна… Оця… Коли славетного хірурга не стало, цей знімок став популярним.
Колись, представляючи Олега в товаристві, де його не знали, я казав: «Знайомтеся, наймолодший кінооператор кіностудії «Київнаукфільм». На той час Олегові було вже за 50. Ось такий чорний гумор…
Нас познайомив наш кінопроєкт «Інший Чорнобиль». Вже частково був відзнятий матеріал. «Переглянь, може з цього щось вийде», – сказав Олег.
Не відриваючись від монітора, переглянув все на той час відзняте, одразу побачив початок фільму, зателефонував Маловіцькому: «Олегу, це бомба!» Згодом світ побачив справді інший Чорнобиль – очима кінооператора Олега Маловіцького. Напевне, потрібен час, аби усвідомити значення відеодокумента, зафіксованого камерою, талантом Олега.
Серйозне повернення до творчої фотографії в Олега почалося наприкінці 2018 року. Можливо, й тому, що душа митця не могла бути у простої – чимало кінопроєктів, у яких брав участь Олег, без належної підтримки, в кращому випадку, так і залишаються незавершеними, на рівні ескізів й задумів.
Одна річ – розглядати світлини на екрані монітора, інша – мати нагоду наживо насолодитися надрукованими фотороботами майстра. На виставці представлено світлини, зняті лише на фотоплівку. Жодного цифрового фото! Опоненти «старих» методів скажуть: майбутнє за цифровими технологіями, аналогові знімки – це анахронізм.
– Цифрова фотографія мене не приваблює, – каже Маловіцький. – Люблю аналогову класику: знімаю на чорно-білі негативні плівки, зрідка на слайдові. Звісно, користаюся можливостями сучасної гібридної технології.
Саме завдяки майстрам, зокрема, Олегу Маловіцькому, можемо побачити красу некольорової, нецифрової, але такої глибинної фотографії.
– Здалося, що перенісся в той час, в якому я теж жив, аромат того часу, переданий тобою, Олегу, мене вразив, – зауважив метр української операторської школи, заслужений діяч мистецтв Юрій Гармаш. – Фотографія з’являється тоді, коли вона надрукована, оформлена. Кожна наступна виставка також фіксуватиме певний період часу життя, творчості. І дуже хотів би побачити зняте тобою сьогодення.
Тут не лише мозаїчний фотопортрет української столиці чи інших міст. У цьому вернісажі – швидкоплинна сучасність, відкадрована Олегом Маловіцьким.
– Алгоритм роботи простий: ідеш, бачиш, знімаєш, – розкриває творчі секрети Маловіцький. – Київ, Вільнюс, Баку, Ленінград (Санкт-Петербург), Сімферополь… Багато світлин зроблено, коли худрук замість лекцій «виганяв» нас «у поле»: погода гарна, фотоапарат взяли і вперед, знімати.
Хтось скаже: ну що тут такого, стріт-фото. Справді, йдеш собі і дорогою просто «клацаєш затвором»: що бачу, про те і співаю… Але і в такому, на перший погляд, «простому» жанрі фотографії треба бути майстром, вміти уздріти те, що не помічають інші.
У День Української Державності начальник Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус офіційно розпорядився створити Регіональний молодіжний конгрес. Цей консультативно-дорадчий орган покликаний активніше залучати
Помітною мистецькою подією літа став кількаденний літературно-музичний фестиваль «Теліга. Живий текст», присвячений 120-річчю від дня народження відомої поетеси і діячки Організації
Цьогорічний четвертий фестиваль «Протасів Яр» пам’яті Романа Ратушного, який проходить під гаслом: «Щоб слова не дзвеніли, а важили», традиційно об’єднав громадських
Сорок років тому на сторінках польського журналу «Fantastyka» розпочався тріумфальний шлях світом Ґеральта з Рівії – героя серії книжок-фентезі «Відьмак» письменника
Українсько-канадська письменниця Марія Рева стала лавреаткою премії «Amazon Canada First Novel Award 2026» за свій дебютний роман «Endling», який побачив світ
Ця пивниця-музей постала у самому центрі Мюнхена, навпроти відомої броварні «Hofbrauhaus». «Біркельнери» у традиційних баварських костюмах ґречні і метиковані, добре знають
Шосте за рахунком «Нашебачення» – сатиричне благодійне шоу-пародія на пісенний фестиваль «Євробачення», цього року традиційно поєднало музику, абсурдні перформанси та збір
Українська співачка Leléka виступить на ювілейному 70-му пісенному конкурсі «Євробачення-2026» у сценічному образі, створеному дизайнеркою Лілією Літковською та командою стилістки Маргарити
Відвідайте виставку обов’язково. Сьогодні таке трапляється не часто.