Всемилостивий Людинолюбче, подай доброї грози. На Твій духовний сад-виноград, на Вічне Місто, за яке гатями клали у дніпровські переправи тисячі безоружних і необстріляних дідів і батьків наших. 

На Хрещатик і злотоглавий собор Успіння, які ніколи не вивітрять клеймовану гарину від пекельнх машин чевоних геростратів.

На голосіївські незагойні окопи і невідомі могили, на Букрин і Лютіж, на золу і тіні хат Труханового острова…

На Бабин Яр, де й досі жахно ворушаться густі трави, а солов’ї виспівують-голосять римами Теліги.

Хай заплаче по них, по мільйонах полеглих, Твоя, Отче, очищальна животворна злива!

Хай тяжко зітхає перун і креше крицю грімниця!

Хай дотла змива липку грязюку, якої за довге врем’я люте нанесли сюди, у нашу світлицю-столицю, чоботиська тих, хто до смерті загодовував нас свинцевою свободою. З кінчика хижих своїх багнетів.