Близько, а не дістанеш

Коли йдете, дивіться під ноги. Це непорушне правило стосується і київських тротуарів. Пильнуйте – і тоді без труда минете вибоїну, переступите через бордюр, підніметеся чи спуститеся східцями до потрібних дверей. А якщо пересуваєтеся на візку? Отут готуйтеся до гіршого: для людей з обмеженими можливостями Київ – місто завад.

Звісно, ситуація краща, ніж з десяток років тому, та все ж далека від бажаної. А від стандартів європейської столиці – то й поготів. Згадую свій магазин на центральній Великій Васильківській, до якого ходжу щодня. Сусідній банк. Рідний тролейбус…

Заради експерименту відвідала київські банки, щоб пересвідчитися, чи  можуть люди з інвалідністю самотужки сплатити рахунки, здійснити інші фінансові операції. Вибрала рідну Велику Васильківську.

Найперше побувала в офісі «Ощадбанку». Це центральне відділення хвалиться, що пристосоване для відвідувачів, яким складно пересуватися. Здалеку помічаю відповідний знак. І широкий пандус, яким можна проїхати навіть нестандартним візком. Уже добре.

Біля входу – кнопка для виклику менеджера. Натиснула.  Задзеленчало так, що ледве вуха не позакладало, ще й лампочка засвітилася зеленим. Відвідувачі банку обличчями приплюснулися до вікон. Але ніхто з персоналу не вийшов. Стою. Чекаю… Через скло бачу адміністратора. Заклопотаного. Може, хоч охоронця зацікавлю? Але і йому байдуже.

Ведуть у банк автоматичні двері. Вузькі. Без сторонньої допомоги інвалідний візок тут точно не проїде. Зате в операційній залі достатньо простору для вільного пересування.  Є табличка, яка сповіщає, що інваліди, учасники бойових дій обслуговуються поза чергою. І навіть м’які шкіряні дивани – як вказано, «тільки для людей з особливими потребами». Напроти віконечко каси, яке розмістили нижче, ніж інші. До послуг відвідувачів з обмеженим пересуванням окрема вбиральня. А сайт головного офісу інформує ще й про банкомат з голосовим управлінням – для тих, кому складно працювати з клавіатурою.  Можливо, не все на «п’ять», але, погодьтеся, не часто зустрінеш таку увагу до відвідувачів з обмеженими можливостями.

У сусідніх відділеннях інших банків такого не знайшла.  Намагаюся зайти до ПУМБу. Добряче налягаю, щоб відчинити вузькі вхідні двері. Зрозуміло, інвалідному візку тут не протиснутися. Ще одні двері і високий поріг. Добре, що я його помітила і тільки ледь спіткнулася. А могла б розтягтися – акурат у людську чергу. Слизька плитка на підлозі теж не додає впевненості. Каса зависока, доводиться ставати навшпиньки, щоб касирка почула. Відділення  невелике, задушливе, зала переповнена…

Заходжу до «Райффайзен Банк Аваль». Привітні менеджери, чемно відповідають на будь-яке питання. Приміщення світле і чисте, але небезпека чатує на вході – той-таки осоружний високий поріг. І дві сходинки  до кас, які треба здолати… Касові віконечка не високо, тут можна присісти, дочекатися черги. Але людям з особливими потребами буде нелегко: вузькі двері, високий поріг, сходи… Внутрішнього простору замало,  а в банку завжди людно.

Неподалік у звичайній «хрущовці» –  відділення «Приватбанку». Відчиняю вхідні двері. Тісний приквартирний майданчик: праворуч – банк, ліворуч – якась туристична фірма. Заходжу. Звичайна трикімнатна квартира. У великій кімнаті за двома скляними столиками працюють менеджери. У «спальні» – дві каси і термінал. Найменшу, «дитячу», заселила адміністрація. Для кількох відвідувачів достатньо простору. Немає сходів, підлога не слизька… Але відвідувачам з особливими потребами тут точно некомфортно, ніде розвернутися.

Скажу відверто, на центральній вулиці столиці сподівалася побачити  в банківських установах кращі умови для відвідувачів. Самі ж відділення розташовані так, щоб конкурувати одне з одним, змагатися за клієнта. Та чи бачать банкіри своїми шанованими фінансовими партнерами людей з особливими потребами? Сумніваюся.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company