Мама підхопилася рано – біля дому знову стріляли. Сусідні будинки майже стерто з лиця землі, а наш стоїть. Лише снаряд пройшов по дотичній і знищив дах.

Вікна вже й забули про шибки. Кімнатами вештається мороз, -2, вода у ванні взялася льодом. Питна вода закінчилась кілька днів тому. Спимо у під’їзді, всі разом: собака, кішка та ми з мамою. Здригаємось від будь-якого шурхотіння. Мама почала плутати шум вітру з авіацією. Зв’язок зник давно, десь там, поза пеклом, певно, вже й забули про наше місто.

Який сьогодні день тижня? Вівторок чи субота?.. А число? П’яте чи восьме?..

Магазини зяють пусткою, мародери винесли все що могли. Ні крихти їжі, ні краплі води…

Але ми тримаємося. Вірою. У те, що Україна переможемо.

…Вириваючись із нашого пекла, оглядалася і не могла одірвати погляду. На наш дім, який бовванів привидом.