Поважаю Олесю Яхно, але відверто смішать її налиті наївним подивом очі, коли на «5-му каналі» розповідає про те, як, мовляв, міняються цілі деяких політсил: ще вчора, згадуючи відому фразу про Карфаген, показували на Кремль, а нині нею лякають печерських небожителів. 

Показувати на ворожий Кремль і мріяти, що його таки буде зруйновано, – це, звісно, патріотично і злободенно. Та тільки хто ж нині наварює офшорні тлусті юхи від торгівлі з тим-таки моксельським «карфагеном»? Чиї пальчики нині вергають паками «зелені», вирученими українсько-російським гендлем, який за останній рік не просто розбух, а збухтів, як лайно від дріжджів? Ось цифір Держстату: обсяг експорту товарів до Російської Федерації зріс на 17,7%  –  до 2,620 млрд доларів, імпорту товарів з Російської Федерації – на 37,2%, до 4,204 млрд доларів. Хто косить це напите кровію жниво? Невже жадібні, глибоко законспіровані агенти ФСБ, ЦРУ, Моссаду, Аль-Каїди, «Світового уряду», одинаки-немо, яких наші українолюбні печерські небожителі ревно і в попелі шукають? А куди йдуть податки від цих маштабних торгових оборудок з ворогом? На соціальну підтримку родин загиблих воїнів? На захмарні зарплати, люксусові автопарки, кабінети, опочивальні, ресторації для «вітчизняних карфагенян» і крихти для їхніх челядників? Яка різниця! Суть в іншому: торгувати з ворогом – значить підтримувати його, напопмповувати йому силу. Таке може робити лише підступний чужак, зайда, недруг, зрадник.

І нема особливої різниці, як його прозиватимемо: «Карфагеном», «Драконом», «Троянським конем», «П’ятою колоною», чи Мамоною.

Ця почвара править бал. Вона без серця і совісті. Вона не цінує, а знецінює. Вона не набуває, а капіталізує. Вона не живе, а дожидає криз. І рано чи пізно кінчає однаково: дуже вигідно продає мотузку, на якій її вішають.