Ідентичність. Відновлення

Історія життя американсько-української художниці Ольги Рондяк незвичайна, трагічна, вражаюча. У повоєнні часи дідусь Ольги, вояк Української повстанської армії, був вимушений тікати за кордон від неминучої смерті у сталінських катівнях.  Разом з ним розділила гіркий хліб вигнанства і донька – матір майбутньої майстрині.

Спочатку табори переміщених осіб «Ді-Пі (Displaced Persons)» в Австрії, страх примусової депортації «на родіну». Згодом доленосна нагода виїхати до США. А «на родінє» тим часом клекотіло пекло. Не минула біда й Ольжиної бабусі: як дружину і «пособніцу націоналіста» її заарештували та заслали на каторгу у далекі мордовські табори.

Але жага життя і надія на повернення, на зустріч з родиною зігрівали, додавали сил у холодних, оповитих смертю енкаведистських казематах. Потай від дозорців вишивала ікони, дістаючи нитки з мішковини, з власного одягу, а голку робила, як у первісні часи, з риб’ячої кістки. І їй удалося-таки передати одну з недокінчених картин священикові. А той одіслав роботу за океан – у США. Таким чином, частинка бабусиної душі і нині живе у родині Рондяків, сімейною реліквією.

Поява на світ далеко від України, життя на іншому краю планети не завадили Ользі вивчити рідну солов’їну мову, заглибитися в історію свого роду, отчини своїх предків. Здобула фах психолога, надбала досвіду, працювала в індустрії моди. Але навіть житейський успіх не розвівав душевного сум’яття: наче заборгувала комусь великим боргом і не могла віддати.

Саме тому 1995 року Ольга Рондяк повернулася на землю батьків, в Україну. Не в кращий період її новітнього літочислення, у часи післясовкової  руїни, коли прахом ішла стара економіка, насіваючи злидні, коли люди шукали найменших способів вижити і розмови про культуру, духовність вважалися одвертим дивацтвом. Але побутові труднощі не злякали Ольгу: почувался вдома, у своїй родовій стихії. Й активно почала шукати себе, своє істинне житейське призначення.  У творчості.

Взялася освоювати незвичну мистецьку мову.  В основі багатьох її творів – вирізки з газет різних періодів: радянських – коли українську мову заганяли в резервацію; демократичних – коли розвалився  СРСР і постала Незалежна Україна; патріотичних – часів двох революцій. А  лялька-мотанка з гіпсу – як символ ран, що неодмінно загояться. А обличчя: парсуна однієї дівчини, що «проступає» в багатьох Ольжиних творах – звісно у різних емоційних виявах. І присутність бабусі: цей святий для мисткині образ – наче рефрен, віддзеркалення у багатьох її творах.

Як знак неперервності роду.

Ці та інші знакові мистецькі набутки Ольги Рондяк нині експонуються в столичному Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Значну допомогу в організації виставки надали  також працівники Національниого меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — «Музей Революції гідності».

Виставку, що отримала назву  «Ідентичність, перервана», приурочено до п’ятої річниці Революції Гідності.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company