Класик в інтер’єрі Києва

Той, кому байдужі Київ, постать Володимира Короткевича та мої переживання, може не читати цей допис. А я не здатен угамувати емоцій.

Мій справжній Друг Богдан Цимбал (респект усій Вашій дивовижній родині!) неоціненно допоміг мені ознайомитися з низкою документів Короткевича, датованих 1950 роками. І після перегляду цих архівних матеріалів не полишає шалений щем.

Справді, майбутній класик білоруської літератури, якого так любимо за романтичність і життєлюбство, щойно закінчив Київський університет. Він учителює в Таращанському районі і віднаходить книжки українських поетів-модерністів серед непотребу в сільських хатах, а ще зачаровано згадує про Володимирський собор, пристрасно цитує Ґейне й самоіронічно грається з текстом Шевченка, без нахабства малює мастодонтів та злегка наївно розповідає про борсуків у довірливих листах до Олександра Білецького і т. д.

А на такому тлі — відчуття дикої безвиході, коли хлопцеві перекрили кисень: позбавили місця у «стаціонарній» аспірантурі, підкинули інтриг, аби не розслаблявся (він занадто переконливо розмірковує в листах про гризню між ученими), заслали викладати в найзабитіші села України та Білорусі, не дали змоги їздити до наукових центрів і просто намагаються отуплювати.

«В Інституті літератури місця, мабуть, немає?» – цікавиться у видатного філолога Короткевич і сам розуміє риторичність такого питання. Бо в Білецького на той час – кілька аспірантів (один із них – майбутній директор того ж академічного Інституту). У декого – промовисті біографії з профспілковими чи партійними здобутками, а В. К. зводить свій життєпис до переліку назв курсових і дипломної робіт.

До честі старшого вченого слід зауважити: він береться рекомендувати кандидатуру Короткевича білоруському Інституту літератури, але на заваді стає ряд суто побутових випробувань, що виникли перед молодим автором…

Я, як і багато хто, ще застав ровесників Короткевича в Інституті літератури. У дусі альтернативної історії уявляю його на їхньому місці в ході засіданні спецради (мабуть, був би солідним славістом із упізнаваною усмішкою). Думаю: а некепсько було б собі після закінчення університету піти до такого наукового керівника в аспірантуру, незважаючи на вік!..

Одначе факти – річ уперта.

Можна скільки завгодно переконувати себе, що, втративши Короткевича-літературознавця, ми віднайшли надзвичайного митця.

Мабуть, наша найбільша нагорода – те, що через десятиліття після закінчення університету Володимир Короткевич зберіг ніжну любов до міста, яке зруйнувало вщент його мрії.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company