Медійна освіта: європейський досвід та українські реалії.

Ініціювавши круглий стіл «Медіаосвіта та медіаграмотність: досягнення ЄС та перспективи України», Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка разом зі співорганізаторами – Лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, Національною спілкою журналістів України, Незалежною медіапрофспілкою України, громадськими організаціями «Українська Академія Акмеології» і «Українська Асоціація Медіапсихологів та Медіапедагогів» – мали на меті об’єднати вже чинні програми з медіаграмотності та узгодити єдину дорожню карту розвитку.

До дискусії запросили фахівців медіасфери, координаторів державних та громадських медіапроєктів, медіапсихологів та медіапедагогів – поділитися набутим досвідом поширення медіаграмотності, своїми набутками, помічними для розв’язання проблемних вузлів медіапросвітництва всіх вікових категорій населення: від дошкільнят до осіб «третього віку».

Інститут журналістики Грінченкового університету по праву вважають інноваційним майданчиком медіаосвіти в Україні. За словами Галини Горбенко, директорки інституту, проєкти втілюються у різних форматах: форуми «Брендинг освітньої установи», «Медіаграмотність та медіаосвіта педагогів та психологів», тренінги «Медіашкола Грінченка для старшокласників та студентів» (онлайн та офлайн), медіаквести, майстер-класи, зустрічі з фахівцями медіасфери у прямих ефірах тощо.

На думку Сергія Горбачова, Освітнього омбудсмена, члена колегії МОН України, медіаграмотність допомагає ефективно бороти вірус популізму, який нині шириться світом, коли «люди часто обирають просте рішення замість того, щоб обирати рішення адекватні». Водночас експерт стурбований, що для розвитку медіаграмотності у нашій країні ще надто мало зроблено. Бракує коштів, та й компетентність багатьох шкільних учителів медіаграмотності бажає кращого. Тому у цій царині, вважає Сергій Горбачов, ще треба дуже багато зробити.

Євгенія Кравчук, народний депутат і заступниця голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України, запевняє: влада вже активно працює над створенням державної програми з медіаграмотності для всіх вікових груп. Цим переймаються Міністерство освіти, Міністерство цифрової інформації, Міністерство культури й інформаційної політики. За словами пані Кравчук, нам украй бракувало тієї середньої ланки, яка налагоджує ефективну комунікацію між громадськими організаціями, структурами, які реалізують численні проєкти на кошти донорів, і державою. Згадана державна програма, переконує депутатка, покликана вибудувати цю ланку, «об’єднати всі існуючі проєкти, державну підтримку й комунікацію».

Результатами наукових розвідок Інституту журналістики Грінченкового університету поділилася Яна Фруктова, доцентка кафедри журналістики та нових медіа, кураторка медіашколи. Звернувши увагу, зокрема, на сучасні тенденції медіаосвіти в європейських країнах: Фінляндії, Німеччині, Франції, Іспанії. Висновки групи експертів свідчать про те, що нормативно-правові документи Європейського Союзу визначають медіаінформаційну компетентність як базову, життєво необхідну. Медіаосвітній компонент уведено там до стандартів освіти різних рівнів та форм (від початкової до докторантури, від формальної до неформальної та інформальної). Деякі країни, зокрема Велика Британія та лідер цієї сфери Фінляндія, запровадили медіаосвіту як обов’язковий предмет, з якого учні наприкінці навчання складають державний іспит. Медіаосвітні центри в Європі займаються не тільки тренінговою діяльністю, а й науковою, видавничою, методичною. Цей досвід має стати у пригоді і нашим медіапедагогам. Його необхідно врахувати для реалізації концепції медіаосвіти в Україні, розробки державних та громадських проєктів.

Як убезпечитися від шкідливих упливів токсичної інформації, розповіла президентка Української асоціації медіапсихологів і медіапедагогів, член-кореспондент НАПН України Любов Найдьонова. Пояснивши: не сама інформація є токсичною – феномен токсичності виникає, коли інформацію сприйає непідготовлена авдиторія. І проілюструвала це недавніми подіями в одній із мусульманських країн. Коли там спалахнула ковідна пандемія, мережі поширили інформацію про руйнівну дію на коронавірус алкоголю. І тамтешнє населення, не маючи досвіду вживання спиртного, сприйняло цю новину як прямий заклик споживати алкоголь. Відтак, не знаючи особливої різниці між метиловим й етиловим спиртами, постраждало півсотні людей. Любов Найдьонова навела результати дослідження «індексу медіаграмотності», яке провели у 35-ти європейських країнах. Висновок: рівень критичного мислення та медіаграмотності пов’язані з рівнем довіри до журналіста. До того ж чим вищий рівень медіаграмотності в країні, тим більша довіра до експертної думки та науки загалом. І нарешті, за висновками дослідників, рівень медіаграмотності пов’язаний із рівнем корупції в країні.

Велику роль для розвитку медіаграмотності покликаний відігравати суспільний мовник. Такої думки Євген Глібовицький, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, викладач Українського католицького університету. В європейських країнах, зазначив він, модель суспільного мовника убезпечує його від банкрутства. В Україні ж за такою моделлю працюють саме олігархічні канали. Вони невразливі до банкрутства, і це теж перешкоджає формувати об’єктивну картину світу.

Керівниця Київського бюро «Радіо «Свобода» Інна Кузнецова переконана, що університети мають давати студентам-журналістам основи знань з різних дисциплін: політики, геополітики, економіки тощо. Наголосивши: фактчекінг залежить від рівня критичного мислення та знань журналіста.

Медіаграмотність – це потужна зброя захисту населення в інформаційній війні, яку розв’язала проти України Росія. На думку Андрія Куликова, голови Комісії з журналістської етики, ефективно протистояти ворожій агресії можна лише потугою якісного вітчизняного інформаційного продукту. «Творити український якісний зміст, формувати в аудиторії хороший смак, пояснювати їй на прикладах: чому це якісна журналістика, а чому ця – неякісна», – зазначив журналіст.

Про компетентність працівників ЗМІ, про якість їхніх матеріалів, про відповідальність перед аудиторією йшлося і у виступі Марини Сингаївської, заступниці генерального директора агентства «Укрінформ». На її думку, це така ж нагальна необхідність, як навчання громадян медіаграмотності чи розвінчування фейків і маніпуляцій. «Медіакомпетентність, медіакультура майбутніх журналістів неможлива без розуміння суспільних процесів, історії розвитку людства, соціальної філософії, міжнародних відносин, глобалізаційних процесів та інших важливих тем, – упевнена одна з очільників провідної агенції України. – Майбутнім журналістам необхідно говорити про їхню відповідальність, вони мають розуміти наслідки своїх дій, особливо в умовах гібридної війни».

Серед суспільно чутливих та й дражливих тем, де звичні маніпуляції поняттями і викривлення істини, тема ґендерної рівності чільна. На необхідності дотримуватися стандартів, створювати ґендерно чутливі матеріали, які не поширюють стереотипів, не мають дезінформаційного забарвлення про жінок та чоловіків, наголошує Ірина Славінська, продюсерка cуспільного радіо «Культура», колумністка «ELLE Ukraine». І закликає колег дотримуватися стандартів ґендерної чутливості та подавати приклад іншим. «Ґендерна чутливість редакції актуальна, як вірус. Достатньо, щоб з’явилося декілька колег, які почнуть практикувати ґендерно чутливіші підходи, і ми точно знаємо, що інші колеги будуть готові ці підходи запозичувати для роботи».

Вітчизняній школі медіаграмотності все ще бракує інституційної пам’яті та системного підходу, вважає Діана Дуцик, доцентка Києво-Могилянської академії і виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації». Пояснює: навіть експерти у цій царині не можуть домовитися. «Академіки та медійники мають різний погляд на підхід до медіаосвіти, і через відсутність діалогу дуже важко досягнути спільної мети». За словами дослідниці медіа, «аудиторії перебувають у своїх «інформаційних бульбашках», і для того щоб донести інформацію до всіх, потрібно розуміти потреби кожної групи окремо й задовольняти їх теж окремо». Утім, як зауважила пані Дуцик, нинішні проблеми медіаосвіти – явище глобальне: освітні процеси не встигають за розвитком технологій і це стає масштабним викликом.

Думка Наталії Лигачової, засновниці та голови ГО «Детектор медіа»: треба спільно досягти системності у праці донорів і держави. Мусимо мати лобіста, який би цю системність забезпечував. Таку місію, вважає медіаекспертка, мусить перебрати на себе держава. «Нам треба більше спілкуватися одне з одним».

В роботі круглого столу взяли участь куратори низки медіапроєктів. Зокрема Альона Романюк із «По той бік новин» розповіла про те, що її проєкти формують спільноти медіаграмотних громадян, які дотримуватимуться інформаційної гігієни та не віритимуть фейкам. Медіатренерка переконана: «Чим більшою буде активна спільнота, тим швидше приживеться культура споживання інформації. Чим краще показуємо свій приклад, як ми це робимо, тим більше людей зможуть за нами слідувати». Ольга Юркова, співзасновниця проєкту «StopFake», зазначила: важливо розповідати не просто про фейки, а про застосування їх як інформаційної зброї. Адже вони формують певні наративи про Україну. Ангеліна Ломакіна поділилася своїм досвідом ведення TikTok-сторінки «Детектор медіа»: там вона розташовує короткі відеоролики з медіаграмотності. «Найголовніше для виготовлення контенту, зокрема і медіакритичного, – вміти нестандартно, емоційно та просто подавати складну інформацію. – вважає Ангеліна. – TikTok нині – одна з найкращих платформ для освітніх проєктів. Виготовлення відео для неї не потребує великого досвіду та вартісного обладнання. Зате платформа, маючи найбільшу і найрізноманітнішу аудиторію користувачів соцмереж, дає творцям широкі можливості».

У рамках круглого столу відбулися панельні дискусії «Медіапсихологічний компонент медіаосвіти громадян» та «Медіаосвітній компонент професійної підготовки фахівців». Медіапсихологи та медіапедагоги обговорювали стан інформаційної гігієни серед дітей і дорослих в умовах COVID-19, рівень медіаграмотності у неформальному освітньому просторі, європейські медійні стандарти і цінності незалежної журналістики в еру постправди.  У дискусіях взяли участь Наталія Череповська, Ірина Бондаревська, Олена Вознесенська, Надія Дятел, Юлія Чаплінська, Наталія Умеренкова, Тетяна Бондаренко, Ніна Зражевська, Юлія Нестеряк, Катерина Сіріньок-Долгарьова, Оксана Почапська, Наталія Стеблина, Володимир Тарасюк та інші.

Викладачі Інституту журналістики Грінченкового університету Олександр Курбан, Аліна Лісневська та Маргарита Нетреба провели практичні навчально-демонстраційні сесії.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company