Михайло СИРОТА: «Сильна Україна потрібна багатьом країнам світу»

Михайло Сирота. Він належав до тих небагатьох парламентаріїв, яких відрізняє ненаграний демократизм, щира повага до співрозмовника. А ще – висока внутрішня культура. Таке відчувається відразу, інтуїтивно чи на рівні підсвідомості. Його називали «батьком Конституції»: саме він у червні 1996 року керував парламентською Тимчасовою спеціальною комісією з доопрацювання та прийняття проекту Основного закону країни. А через рік загальнонаціональний конкурс «Людина Року» визнав його «Парламентарієм року». Він став лауреатом Міжнародної премії ім. Пилипа Орлика.

Восени 2007 ми спілкувалися з Михайлом Сиротою про роль і місце України у світовому геополітичному просторі. А приводом для розмови став вихід з друку його нової книжки. Відтоді, за неповне десятиліття, багато чого змінилося. Але багато питань, порушених у тодішньому спілкуванні, і нині залишаються актуальними.

 – Михайле Дмитровичу, про що Ваша нова книжка?

– Працюючи в парламенті ІІ і ІІІ скликання, я стикався з безліччю проблем, які виникали і виникають в нашій державі. Системних відповідей, чому саме такі процеси відбуваються в Україні, чим вони зумовлені, чим вони підтримуються, куди ведуть, практично не давали жоден політик, жодна політична сила. В той же час я тоді відкрив для себе цікаві, неординарні книжки: «Рухнама» Туркменбаші-Ніязова та «Шовковий шлях» Нурсултана Назарбаєва. В них глави держав аналізують геополітичні оцінку і вибір своїх країн, історичну ретроспективу і шлях у майбутнє. Подумалося: у нас такої праці немає. Хотів дати відповідь перш за все самому собі: в яких умовах розвивалася, розвивається і розвиватиметься Україна. Як впливають на це зовнішні і внутрішні фактори. Перша глава книжки – історична ретроспектива. Довелося зануритися вглибину віків, аби зрозуміти: основні болючі для України проблеми, виникли не вчора і не позавчора. Це коріння гніздиться в нашій історії сотні, тисячі років. Питання мови, протистояння Сходу і Заходу, суперечності релігій. Україна – це не окраїна, а край, порубіжжя, тисячокілометрова грань між буйним, сильним, потужним степом й осілою спокійною лісовою Європою. Це геть різні ментальності. І отакий стик, могутнє протистояння двох ментальних світів визначає дуже багато в нинішній Україні.

Далі, наприкінці ХХ століття, завершилося формування єдиного світового цивілізаційного простору так званої ойкумени. Людство заселило практично всю земну кулю. В інформаційному, фінансовому, культурному, транспортному, комунікаційному сенсах ми об’єднали всіх землян. І коли виникає проблема в будь-якій країні світу, хоча б і за тисячі кілометрів від нас, вона одразу ж відгукується в Україні. Йде могутня боротьба за ресурсну базу. І Україна стала полігоном цієї боротьби. В результаті, я б сказав, 90% усіх наших нинішніх проблем зумовлено саме зовнішніми факторами. Тому Україна повинна вибирати, повинна визначати свій геополітичний вибір.

– Які, на Ваш погляд, головні проблеми стоять перед зовнішньою політикою України?

– Сьогодні окремо взята держава не може розвиватися повноцінно, ефективно, не входячи в серйозне об’єднання з іншими. Тільки потужні конгломерати можуть ефективно захищати свої економічні, національні, культурні, соціальні інтереси. Євросоюз, об’єднавши потужні європейські країни, дозволяє їм потужно розвиватися. «Азійські тигри» теж об’єднують свої зусилля. І Україні потрібно обирати свій напрямок. Але вона має таке складне і вигідне геополітичне положення, що, на мій погляд, одновекторна політика для нас неефективна. Нам потрібно визначатися щодо енергозабезпечення, проведення технологічної революції, потрібно бути готовими до можливих спалахів пандемій, хвороб, які домінують на земній кулі. Зрештою, потрібно боротися з тероризмом, з загрозою поширення і транспортування наркотиків. Це все потребує об’єднання на геополітичному рівні, а ми сьогодні не маємо чітко визначеної геополітичної моделі. Це дуже сильно ослаблює не тільки зовнішню, а й внутрішню політику, бо та не прив’язана до основних геополітичних векторів. І ми стали такою собі кулькою на розбурханих хвилях геополітичного океану.

– Але, з іншого боку, багатовекторність – це прерогатива, навіть розкіш, яку може собі дозволити потужна держава. Проте потужна Україна нікому в світі, крім нас самих, не потрібна. Який же вихід?

im578xAny-5konstituc– Друга теза неоднозначна. Думаю, якраз навпаки: сильна Україна потрібна багатьом країнам світу. Я прибічник входження України до Шанхайської Організації Співробітництва (ШОС). Ці потужні держави сьогодні дуже зацікавлені у відновленні транспортних, комунікативних зв’язків між країнами Азії та Євросоюзу, Північної Європи і мусульманським світом. І сьогодні члени ШОС готові вкладати сотні мільярдів доларів в транспортні інфраструктури України – залізничний, автомобільний, авіаційний транспорт. Таким чином формуючи потужні вузли – не лише геополітичні, а й світового фінансового і економічного розвитку. Інвестування сотень мільярдів доларів в Україну, в її інфраструктуру – це не лише потужний імпульс для розвитку нашої економіки, а ще й дуже серйозне збалансування і захист національних інтересів, національної безпеки. Вклавши такі величезні гроші в нас як країну-транзитера, держави-учасниці ШОС та інші країни, які користуватимуться цим коридором, будуть зацікавлені в максимальній політичній і економічній стабільності України. І, як це не парадоксально, – в сильній Україні. А для цього ми повинні посісти своє місце в геополітичній системі світу. Все це показує, що Україна може об’єднати всі ці інтереси, ставши могутньою комунікативною державою. І тут, знову ж таки, чому потрібен екскурс в історію? Великий шовковий шлях із Європи в Китай якраз і проходив територією України. Цьому транспортному коридорові тисячі років. Ще тоді люди розуміли необхідність об’єднання різних цивілізацій. Це потрібно робити і нам.

– А наш найближчий північно-східний сусід?

– Росія без України і без Євросоюзу теж не може виживати. Маючи тисячі кілометрів кордону у дуже проблемних регіонах, які загрузли у військових конфліктах, з контрабандою наркотиків… Росіяни мають величезний кордон з КНР. Це надзвичайно могутня імперія, яка визначила ІІІ тисячоліття тисячоліттям Китаю. Вони хочуть домінувати, дуже бурхливо розвиваються, але в них не вистачає ресурсів. Російські запаси природних копалин – це величезна спокуса для могутньої економіки Китаю і величезна загроза для Росії. Забезпечити національну безпеку Російської Федерації без України і без транспортного коридору з Євросоюзом у Росії не вийде.

– Зовнішня політика України і національна безпека…

– В України є три таких рівні небезпеки, на які вона повинна реагувати. Перший – геополітичний. Маю на увазі скорочення озонового шару, скорочення ресурсів, загрозу тероризму. Це величезні загрози, які вся світова спільнота, разом з Україною, повинна усувати.

Другий рівень  – це потужна експансія могутніх транснаціональних корпорацій: вони купують наші стратегічні об’єкти, підприємства, від яких залежить національна безпека. І хочуть сьогодні скупити максимальну кількість української землі, яка теж є дуже важливим чинником національної безпеки. Це друга загроза. Потрібен цивілізований діалог про баланс інтересів транснаціональних корпорацій і України. Хай беруть ті підприємства, в які треба вкладати інвестиції, які без інвестицій не можуть розвиватися. Тоді це вигідно їм і нам. Але коли забирають собі сучасні підприємства з величезними доходами, а нам не залишають нічого, то навіщо це?

І третій рівень загрози, який сьогодні існує для України, – це системне руйнування освіти, науки, медицини, культурного, духовного простору. І тут теж нам потрібно на європейському рівні знаходити взаєморозуміння, взаємопідтримку.

– З Вашого дозволу, повернуся до Вашої книжки. У ній є посвята: «Внукові моєму, Сироті Михайлу Дмитровичу, присвячую», – тобто Вашому повному тезці. Погляд у майбутнє від Михайла Сироти-старшого: що очікує наших онуків?

– Коли писав цю книжку (а намагався писати максимально відверто), дуже часто була така спокуса чогось не сказати, щось сказати якось кон’юнктурно. Щоб цього уникнути, бачив перед собою свого онука. Хотів би, щоб він, дай Бог, коли виросте, як і всі інші наші діточки й онуки, і, може, прочитає цю книжку, міг сказати: дід сказав правду, дід не збрехав. Хотів би тим досвідом, який здобув самотужки, поділитися з онуком, застерегти, – щоб він не повторював отих пошуків.

Тисячі років на нашій землі розквітала державність, тисячі років ми здійснювали величезної ваги політичні впливи, які визначали розвиток усієї світової, європейської цивілізації. І сьогоднішні проблеми України, вони ще зумовлені тим, що ми не реагуємо на зовнішні запити. Цивілізація стоїть перед фатальним вибором зміни парадигми розвитку. Парадигма споживацтва привела цивілізацію до межі, за якою вже загибель (розмова відбувалася за рік до світової економічної кризи 2008 р. – А.М.). І природа підказує нам: ми повинні змінити парадигму розвитку цивілізації. Від споживацтва – до розвитку духовності, культури, збереження національно-історичної спадщини. Так, як, до речі, це зробили Японія, Китай, Малайзія, Сінгапур, інші країни. Як тільки вони почали фіксувати свою увагу на внутрішніх, національних інтересах, на духовності, на культурі, в них одразу ж пішов розвиток і економічної складової.

– Тут, напевне, йдеться про сталий розвиток?

– Так, Україна – одна з найбільш духовних, культурних країн світу, бо ніхто не віддав ядерної зброї крім нас. З точки зору тактики – це було неправильно. Але правильно стратегічно. Бо ми сказали світові: треба віддавати ядерну зброю, треба від збройних конфліктів переходити до діалогу. Україна в процесі зміні парадигми розвитку всієї цивілізації від споживацтва до духовності буде відігравати одну з ключових, надзвичайно потужу роль у світовому геополітичному просторі. Це не порожні слова. І, очевидно, сьогодні ми повинні забезпечити нашим дітям, онукам таке підґрунтя, яке дозволить їм ефективно виконувати цю цивілізаційну місію.

Тоді, після розмови, Михайло Дмитрович зробив у книжці дарчий надпис, що завершувався словами: «… з повагою, на щасливе довголіття». Хто знав, що це наше останнє спілкування…

Кінець серпня наступного, 2008 року. Жахлива звістка сколихнула країну – в автокатастрофі загинув Михайло Сирота. Біля клубу Кабінету міністрів України – натовп приголомшених, принишклих людей. Поруч стоять політичні опоненти, праві, ліві… Тоді, у час прощання Михайло Сирота знову зміг об’єднати їх. Як і у червні 96-го, у свій зоряний час, у вікопомну Конституційну ніч…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company